4 830 скарг на дії органів управління і посадових осіб. Але вже у другій половині 1996 року, коли почала діяти Конституція України, кількість поданих до суду скарг збільшилася до 7726, у 1997 році їх було вже 11033, у 1998 році - 17 217, а у 1999 році - 28847. Висновок очевидний: громадяни почали частіше ніж у п’ять разів звертатися за захистом до суду, що свідчить про неухильне зростання їхньої довіри до судової влади.
Таким чином, суд, здійснюючи правосуддя, на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
З вищезазначеного зрозуміло, наскільки важливою є діяльність суду. І слід памятати, що кожень день судами України виносяться тисячі вироків, рішень, ухвал та постанов. Вирішуються питання щодо захисту прав та законних інтересів громадян. І коли право особи встановлене в судовому порядку, найважливішим питанням є його реалізації. Якщо навіть суд прийняв правильне рішення, довіра до цього органу влади залежить також від того, чи правильно і своєчасно це рішення буде виконане. А отже і принцип обовязковості судових рішень напряму залежить від їх реалізації.
1. Сутність судового рішення
Дії суду в процесі різні за змістом: одні спрямовані на організацію процесу, інші - на регулювання конкретного провадження і треті – на закінчення процесу, серед яких головним є рішення судом власне кажучи конфлікту, і все це - дії по здійсненню правосуддя. Характерною рисою в даному випадку є те, що вся діяльність суду по здійсненню правосуддя одержує офіційне закріплення і обєктивізується у відповідних процесуальних актах, де детально регламентується порядок прийняття, форму, зміст цих документів.
Багато процесуалістів відзначають, що в актах судової влади – у судових постановах, що суд виносить у зв'язку з розглядом і справ, тобто в більшій мірі в постановах суду першої інстанції, найбільше сконцентровано виявляється властива суду і відзначена владна воля:
- у судовому рішенні - постанові суду першої
інстанції, у якому власне кажучи вирішкується справа;
- у постанові у формі ухвали, вирішуються лише ті питання, що виникають у ході судового розгляду;
.-деякі виділяють третю теоретичну форму даних постанов – судовий наказ.
Отже, дія суду - рішення власне кажучи конкретної справи офіційно
закріплюється в постанові суду - судовому рішенні. Судове рішення - складне багатогранне явище, поняття якого визначають по - різному. Абрамов С.Н. визначав судове рішення у кінцевому рахунку як наказ суду, звернений до сторін і інших осіб і державних органів. Клейнман А. Ф. писав, що судове рішення - це акт підтвердження судом , як органом правосуддя, наявності чи відсутності між сторонами процесу правовідношення, і наявності чи відсутності в відповідних випадках порушеного чи оскарженого права позивача.
Судове рішення розглядають як акт реалізації судової влади, як правозастосовчий акт, як постанова, що вирішую справу власне кажучи, як документ, у якому містяться елементи виховного впливу на сторони, що сперечаються та інших громадян, як процесуальний документ.
Зазначені властивості поняття судового рішення і точки зору різних учених не можна протиставляти один одному, вони тісно взаємозалежні і утворюють сутність судового рішення як документа, що виходить від органу влади й містить в собі державно-владне, індивідуально-конкретне розпорядження по застосуванню норм права по встановленим у судовому засіданні фактам і правовідносинам.
Для того щоб рішення суду було обовязковим для виконання, необхідно визначитись, які ж вимоги повинні бути направлені на сам зміст судового рішення. На мою думку найбільш повно дане питання висвітлив Ткачев Н.І11 Ткачев Н.И. Законність і обґрунтованість судових постанов по цивільним справам. Саратов. СГУ, 1987р.
. Він виділив такі вимоги до рішення суду:
як до акта державної влади;
як до акта вирішення спору;
як до офіційного документу;
як до юрисдикційного акту;
Найважливішими в даному питанні є дві обовязкові вимоги до судових рішень: законність та обгрунтованіть.
Отже, в кожному конкретному випадку треба якнайповніше аналізувати таке складне правове явище, як судове рішення, зрозуміти особливості механізму дії різних вимог, що ставляться до судових рішень. Такий підхід представляє безумовну цінність, насамперед для зясування питання про подальшу дію принципу обовязковості судового рішення.
2. Обов’язковість судових рішень як основний принцип правосуддя
У правовій державі судочинство має бути побудовано на демократичних принципах, у яких відображено політико-правові ідеї, погляди носія влади і суверенітету - народу - на право як соціальну цінність. Демократичність цих принципів полягає в тому, що закріплені в нормах права вони забезпечують здійснення правосуддя тільки судом, на засадах рівності громадян перед законом і судом, одноособовість і колегіальність розгляду справ, незалежність суддів і підкорення їх лише законові, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, державну мову судочинства. Широкі й реальні процесуальні права учасників правовідносин, надійні гарантії їх реалізації, доступність і простота судочинства дають можливість кожній заінтересованій особі реалізувати право на звернення до суду за захистом і на судовий захист, дане Конституцією України. Отже, у принципах відображені демократичні риси і загальна спрямованість права та його найважливіших інститутів.
Принципи здійснення судочинства мають важливе значення і для правоохоронної діяльності. Ідеї і погляди народу України повинні реалізовуватися у завданнях і меті правосуддя в цивільних, кримінальних та господарських справах, його організаційній побудові і правоохоронній діяльності.
Усі принципи тісно взаємопов’язані і в сукупності становлять єдину систему. Кожний з них відіграє самостійну роль, характеризує галузь законодавства у цілому, але