4) посвідчення комісій з трудових спорів підприємств, установ, організацій;

5) інші рішення і постанови, передбачені статтею 348 ЦПК.

По кожному рішенню, яке набрало законної сили, видається один виконавчий лист.

У виконавчому листі зазначається: 1) найменування суду, який видав виконавчий лист; 2) справа, по якій видано виконавчий лист; 3) час постановлення рішення; 4) резолютивна частина рішення (дослівно); 5) час набуття рішенням законної сили; 6) час видачі виконавчого листа; повне найменування стягувача, боржника та їх адреси.

Виконання судових рішень викладених у виконавчих документах здійснює судовий виконавець.

Виконання здійснює судовий виконавець того суду, в районі діяльності якого знаходиться майно боржника або боржник постійно проживає чи працює.

Судовий виконавець починає виконавчі дії на усну або письмову заяву стягувача, прокурора, осіб, які мають право звертатися до суду з заявами на захист прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб, органів Антимонопольного комітету України на підставі належно виданих виконавчих документів.

Рішення суду в справі, в якій хоча б однією із сторін є громадянин, може бути пред’явлене для примусового виконання протягом трьох років з моменту набрання ним законної сили, а в усіх інших справах - протягом одного року.

До яких дій може вдатися судовий виконавець, коли боржник не хоче добровільно виконувати рішення суду?

Судовий виконавець удається до примусового виконання, якщо боржник не виконає добровільно судового рішення у встановлений строк.

Заходами примусового виконання є: 1) звернення стягнення на майно боржника накладенням арешту і продажем майна; 2) звернення стягнення на майно і грошові суми боржника, що знаходяться в інших осіб; 3) звернення стягнення на заробітну плату або інший заробіток, пенсію та стипендію боржника; 4) вилучення у боржника і передача стягувачеві певних предметів, зазначених у рішенні суду; 5) інші заходи, передбачені рішенням суду.

Перелічених заходів примусового виконання судовий виконавець повинен вжити не пізніше десяти днів з дня закінчення строку на добровільне виконання.

В разі відмови боржника допустити судового виконавця в приміщення, судовий виконавець, коли це необхідно, запрошує представника міліції або представника виконавчого комітету селищної, сільської Ради народних депутатів, а також понятого, у присутності яких відкриває приміщення.

Якщо при виконанні рішення судовому виконавцеві вчинено опір, судовий виконавець у присутності понятих складає про це акт і для усунення перешкод звертається за допомогою до органів внутрішніх справ. Складений судовим виконавцем акт передається судці для вирішення питання про відповідальність осіб, які вчинили опір судовому виконавцеві.

Судовий виконавець, приступаючи до примусового виконання, зобов’язаний роз’яснити сторонам їх процесуальні права й обов’язки.

Виконання рішення припиняється у випадках:

1) прийняття судом письмової відмови стягувача від стягнення;

2) скасування актів, що були підставою виконання;

3) затвердження судом мирової угоди між боржником і стягувачем;

4) смерті стягувача або боржника, якщо передбачені рішенням права або обов’язки не переходять до правонаступника померлого;

5) закінчення зазначеного законом строку давності.

На ухвалу судці про припинення виконання може бути подано скаргу, внесено окреме подання.

У разі припинення виконання всі вжиті судовим виконавцем заходи для примусового виконання (опис майна, арешт майна тощо) відміняються, а виконавчий документ повертається стягувачеві з написом про виконання або із зазначенням обставин, з яких рішення не може бути виконане. Припинене виконавче провадження не може бути розпочато знову.

Якщо боржник не в змозі виплатити суми стягнень, визначені судом, стягнення провадиться шляхом опису майна боржника, опечатування і продажу його.

Стягнення звертається як на особисте майно боржника, так і на його частку в спільній власності, в спільній власності подружжя, а так само в майні колгоспного двору або господарства громадян, які займаються індивідуальною трудовою діяльністю в сільському господарстві.

Майно боржника описується в кількості, необхідній для задоволення стягнення і покриття витрат, пов’язаних з виконанням рішення.

При проведенні опису боржник вправі вказати майно, на яке сліп звернути стягнення в першу чергу. Судовий виконавець зобов’язаний задовольнити заяву боржника, якщо вона не порушує інтересів стягувача і не перешкоджає виконанню рішення.

Стягнення може накладатись і на грошові вклади боржника і на його будинок, який може бути виставлено на продаж.

Аналогічно стягнення накладаються і на юридичних осіб незалежно від форм власності.

Здавалось би, процедура виконання рішення прописана просто, і немає сумніву щодо правильності та своєчасності такого виконання. Однак на практиці дане питаннє є чи не найскладнішим. Оскільки повноваження по виконаннню рішень суду передані здебільшого Державній Виконавчій Службі, постає питання, навіщо розмежовувати функцію по прийняттю рішення і контролю та забезпеченню його виконання. Оскільки суд на сьогодні фактично позбавлений можливості притягати до відповідальності судових виконавців, реалізація принципу обовязковості судових рішень поставлена під сумнів.

3. Актуальні проблеми реалізації принципу обовязковості судових рішень на практиці.

Для втілення в життя принципу обовязковості судових рішень слід розглянути найголовнішу на мою думку проблему – проблему виконання судових рішень. Адже саме своєчасне та правильне втілення в життя рішень суду є гарантією нормальної та ефективної діяльності всієї судової системи України. Однак саме щодо цього питання в законодавстві наявний цілий комплекс юридичних колізій.

Аналізуючи положення нещодавно прийнятого Верховною Радою Цивільного процесуального кодексу України (від 18 березня 2004 року), слід зазначити, что деякі норми, що були внесені в цей Кодекс, раніше уже діяли. Однак дивує і повернення окремих положень ЦПК ще радянських часів, зокрема, що стосується виконавчого провадження. У зв'язку з цим створюється враження, що реформування виконавчого провадження взагалі не відбувалося. Звернемося до положень нового ЦПК України. У ньому варто виділити три