Оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців є лише однієї з форм судового контролю за виконанням судового рішення, яку не можна розглядати як єдину чи основну з усіх можливих. Більш того, розділ нового ЦПК України “Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень по цивільних справах і рішень інших органів (посадових осіб)” має більше спільного з контрольними повноваженнями суду за виконанням судових рішень регулюючи питання, віднесені до компетенції суду при проведенні виконавчих дій (наприклад, відновлення пропущеного терміну для пред'явлення виконавчого документа до виконання, відстрочка і розстрочка виконання, чи зміна встановлення способу і порядку виконання й інші)11 Автореф... д-ра юр.наук: Заворотько П.П. Процессуальные гарантии исполнения судебных решений, К.1969. – С.12.. Доцільним у даному випадку було би звертання до редакції відповідних норм ЦПК 1963 року до проведення реформування виконавчого провадження (тобто до 2000 року). У ньому також була стаття , яка мала назву «Контроль за виконанням рішень і оскарження дій судового виконавця», але Закон чітко розділяв ці два поняття: правило щодо контролю за виконанням рішень містилося в першій частині, а правило про оскарження — у всіх інших частинах даної статті. Судові виконавці в той час знаходилися при судах, і контроль здійснював народний суддя цього суду.

Судовий контроль за виконанням судових рішень полягав у перевірці організації виконання рішень, обліку виконавчих документів, закінчення виконавчих проваджень, ведення фінансових операцій. У зв'язку з цим суддя здійснював організаційно-методичний діяльність щодо судового виконавця і затверджував складені їм акти. Крім того, голови і народні судді повинні були щокварталу перевіряти роботу кожного судового виконавця. Як випливає з вищевикладеного, практично усі форми контролю збережені і сьогодні, однак в основному вони розподілені між органами Міністерства юстиції України і керівниками органів Державної виконавчої служби. Крім того, з огляду на утворення ДВС у складі органів Міністерства юстиції України, поняття “контрольь за виконавчим провадженням» отримало інше значення, тепер це державний контроль у сфері виконавчої влади11 Автореф... Канд.юрид.наук Бибило В.Н Компетенция суда в стадии исполнения приговора. Мінськ, 1979. – С.7.. У той же час частина контрольних повноважень збережена і за судами. Це дозволяє зробити висновок про розходження контрольних повноважень державних органів за проведенням виконавчих дій. Але називати повноваження суду по розгляду скарг на дії державних виконавців контролем суду за виконанням судових рішень термінологічно неправильно, оскільки зміст поняття «контроль» у виконавчому провадженні має інше значення. Після прийняття законів України «Про виконавче провадження», «Про Державну виконавчу службу» і внесення змін у главу 5 ЦПК 1963 року «Виконання судових рішень» порядок і форми здійснення контролю за виконанням судових рішень також змінилися. Зокрема, у статті 10 Закону України «Про Державну виконавчу службу» сказано, что контроль за діяльністю державних виконавців здійснюють Міністерство юстиції України через Департамент ДВС Міністерства юстиції України, а Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, управління юстиції в областях, містах Києві і Севастополеві — через відповідні відділи ДВС. Стаття 8 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює, что контроль за своєчасністю, правильністю і повнотою виконання рішень державних виконавців здійснює начальник відділу ДВС, якому безпосередньо підлеглий державний виконавець, і керівник вищестоящого органу.

Специфіка «судового контролю» полягає в тому, що він здійснюється лише при розгляді конкретної цивільної справи судом і тільки у випадку звернення особи за захистом. Суд при цьому перевіряє законність рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, а не доцільність їх дій, і не має повноважень реагування на порушення законності, як інші контролюючі органи (наприклад, керівники органів ДВС). Особливою рисою такого контролю за діями державних виконавців є і те, що він має ані поточний, і навіть не періодичний характер, властивий іншим контролюючим органам у сфері державного управління, а ініціюється учасниками виконавчого провадження. Тобто лише з відповідним процесуальним засобом ініціювання цивільного процесу зв'язується контрольна функція суду, а саме скаргою чи позовною заявою. Крім того, державний виконавець не має права розглядати питання про незаконність чи необґрунтованість рішення суду — цим правом наділені зацікавлені особи, що можуть звернутися за оскарженням судового рішення в суд апеляційної чи касаційної інстанції11 Юрчак В. Виконання судових рішень: окремі питання/Право України 2003 №3.