Незважаючи на виключення зазначених положень з нового ЦПК, у ньому фактично міститься четвертий вид цивільного судочинства, яким і є розділ«Судовий контроль за виконанням судових рішень», оскільки одна категорія цивільної справи з провадження по справах, що виникають з адміністративно-правових відносин була в ньому залишена, просто змінилася її назва. Доказ цьому — практично дослівне перенесення змісту всієї глави 31-Г у цей розділ. При цьому законодавець чомусь ніяк не виділив цю главу і помістив її наприкінці Кодексу.

Слід зазначити, что проект Адміністративного процесуального кодексу України спеціально передбачає главу 32 «Заяви на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи Державної виконавчої служби». З її змісту випливає, що до підвідомчості адміністративних судів повинні відноситися скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця при виконанні виконавчих листів, наказів господарського суду й інших виконавчих документів. Це дозволяє створити уніфікований процесуальний порядок розгляду всіх скарг на рішення, дії і бездіяльність державних виконавців. Положення нового ЦПК України свідчать про те, що неправомірні дії державного виконавця при виконанні судових рішень оскаржуються в суд загальної юрисдикції. При цьому відпадає необхідність розгляду подібних справ, крім виконання рішень судів, адміністративними судами. Куди варто оскаржити дії державного виконавця при виконанні рішень інших органів, що підлягають виконанню ДВС невідомо. Якщо вони оскаржуються в адміністративний суд, це створює незручності в практиці застосування такої норми, оскільки дії того самого державного виконавця в одних випадках будуть підлягати оскарженню в місцевий суд, в інші — в адміністративний, отже, недоцільно регламентувати одне й те саме питання в різних кодексах. Крім того, не визначений порядок оскарження дій державного виконавця при виконанні рішень господарського суду.

Новий ЦПК містить положення, не узгоджені з законодавством про виконавче провадження. Так, у статті оскарження дій державних виконавців відноситься до повноважень суду, що видав виконавчий документ, что суперечить статті Закону «Про виконавче провадження», що передбачає також інші правила підсудності такої скарги. З цього положення випливає, что контроль за виконанням рішень здійснюється загальними судами тільки за районними відділами ДВС, і чомусь відсутній при виконанні рішень вищестоящими відділами і Департаментом ДВС, на які в силу статті Закону «Про виконавче провадження» також покладені повноваження по виконанню рішень суда. При задоволенні скарги в заявника можуть бути підстави для порушення позовного провадження з метою відшкодування заподіяної державним виконавцем матеріальної чи моральної шкоди. Нечітко викладена в новому ЦПК і стаття . У ній сказано: «Суд, що ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочку чи розстрочку виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що вказує в рішенні». Ця норма вводить нововведення, у тому числі й у виконавче провадження. Але в Кодексі не визначені види забезпечення виконання рішення і процесуальний порядок їхнього застосування, що дозволяє суду діяти на свій розсуд. Варто зупинитися і на окремих положеннях постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів і посадових осіб Державної виконавчої служби і звернень учасників виконавчого провадження» № 14 від 26 грудня 2003 року11 Збірник постанов пленуму Верховного суду України. 1963-1995 / Верховний суд України; Українська правнича фундація / Віталій Бойко (ред.). — К. : Укр.Правнича Фундація, 1995. — 262с.. Як відомо, державні виконавці, отже, і суди при оскарженні дій державних виконавців ще з 1999 року застосовують нове законодавство про виконавче провадження. З  січня 2005 року набирає сили новий ЦПК України, також регулюючі ці правовідносини. Виникає закономірне питання: наскільки доцільним є прийняття названої постанови Верховного Суду України наприкінці 2003 року, і наскільки тривалим буде її дія, навіть з огляду на взаємозв'язок вступу в силу нового ЦПК України з прийняттям Адміністративного процесуального кодексу України? Не витримує критики положення пункту вищевказаної постанови, відповідно до якого «при розгляді справ по скаргах на постанови державного виконавця чи начальника відповідного відділу ДВС про накладення штрафів, передбачених статтями , 88 Закону № XIV, суд повинен виходити з того, що вони є не адміністративним стягненням, а санкцією за невиконання зазначених у цих статтях вимог. Такі постанови підлягають оскарженню за правилами розділу Г ЦПК». Дійсно у статтю Закону «Про виконавче провадження» були внесені зміни, згідно з якими постанову про накладення штрафу у виконавчому провадженні за невиконання законних вимог державного виконавця виносить не суддя місцевого суду, а начальник відділу ДВС. Виходить наступне: доки штрафи накладалися судом, дані дії вважаються адміністративним правопорушенням, а якщо штраф за ті ж дії стала накладати сама ДВС, ці дії перестали бути адміністративним правопорушенням. Непослідовність законодавця проявилася ще й у тому, що у зв'язку зі змінами в статтю Закону «Про виконавче провадження»