2. правопорядок – стан упорядкованості суспільних відносин, заснованих на праві та законності; Теория государства права: Учебник /Под ред. проф. В.В. Лазарева. – М.: Новый Юрист, 1997. – 432 с.С.209.

3. правопорядок — стан (режим) правової упорядкованості (урегульованості і погодженості) систем суспільних відносин, що складається в умовах реалізації законності;

4. правопорядок – одна з основних складових частин суспільного порядку, що складається в результаті реалізації різноманітних видів соціальних норм, що регулюють різноманітні сфери суспільного життя та відмінних одна від одної характером та способом впливу на поведінку людей (звичай, норми моралі, внутрішні правила організації). Энциклопедический юридический словарь / Под общ.ред. В.Е. Крутских. – 2-е изд. – М.: ИНФРА-М, 1999. – 368с., С.248.

5. правопорядок – сукупність, система правих відносин, в яких реалізована законність, права, свободи та обов’язки громадян;

6. правопорядок – режим законності чи права, де суб’єкти підкоренні правовим приписам;

7. правопорядок – форма реалізації права та виконання законності в реальних відносинах, заснованих на праві; Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х томах. Под ред.проф. М.Н.Марченко. Том 2. Теория прва. – М.: Издательство «Зерцало», 1998. – 656 с. С.534.

8. правопорядок – це сфера найбільш значимих та вартісних соціальних відносин, які регулюються нормами права; Крисюк Ю. Соціальний і правовий порядок як реалізація ідеї права. // Право України, 2004, №8.

9. правопорядок – складова частина соціального порядку, що врегульована нормами права;

10. правопорядок – юридичне оформлення соціального життя.

Отже, проаналізувавши наведені визначення, можна логічно дійти до висновку, що наведені категорії дуже тісно взаємопов’язані між собою, мають спільні риси та майже однакову сутність.

Так, законність виступає своєрідним правовим засобом в руках державної влади та народу по установленню та підтримці правопорядку. Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова и А.В.Малько. – 2-е изд., перераб. и доп. М.: Юристъ, 2004. – 768 с., С.576.

Вони є атмосфе-рою нормального правового життя суспільства, та повинні бути основами кожної демократії держави.

Законність та правопорядок мають високу соціальну та гуманістичну цінність, приносять людині і суспільству користь.

Правопорядок є реальне, повне і послідовне здійснення всіх вимог законності, прин-ципів права, насамперед реальне і повне забезпечення прав людини. Це кінцевий результат дії права.

Таким чином, законність і правопорядок – це обов’язкові риси правової держави, сукупність форм і методів державного управління, які знаходять своє відображення в чинному законодавстві і за допомогою яких держава регулює взаємовідносини в суспільств, дотримуючись реалізації прав і свобод громадян.

2. Забезпечення режиму законності.

Для того щоб забезпечити режим законності, держава повинна створити основу для цього. Це ніколи не відбувається стихійно, оскільки являє собою цілій процес – управлінський процес (програма дій).

Забезпечений режим законності являє собою соціальну цінність як для суспільства в цілому, так і для окремих громадян, оскільки є основою для нормального їх існування в правовому просторі. Діяльність всіх державних органів та окремих громадян повинна бути спрямована на зміцнення законності та правопорядку, на дотримання норм права.

Постійне підвищення ролі та значення законності, її зміцнення є об’єктивною закономірністю розвитку суспільства.

Забезпечити законність означає зробити її цілком дійсно, можливою та реальною.

Реальність законності означає досягнення фактичного виконання вимог, які закладені в юридичних нормах учасниками правовідносин, та невідворотність відповідальності за правопорушення.

Основою ж дійсності законності є ефективне законодавство, що відповідає вимогам суспільного розвитку.

Дослідження проблеми законності потребує комплексного підходу, що враховує теоретичні й практичні фактори.

Але, процесу забезпечення законності передує не менш важливий та складний процес впровадження законності в усі сфери державного життя. Для того, щоб впровадити законність в життя, використовуються певні механізми, а саме: соціальні та юридичні.

Під соціальним механізмом слід розуміти сукупність засобів (як юридичних, так і не юридичних), за допомогою яких політичні, ідеологічні, психологічні та юридичні вимоги законності реалізуються в практичній діяльності.

Юридичний механізм впровадження законності втілюється в системі засобів та способів перетворення вимог правомірної поведінки в практичну діяльність щодо застосування правових норм. Горбунова Л. Історія дослідження ідеї та поняття законності. // Право України, 2004, № 2.

В межах розгляду питання забезпечення законності не слід забувати про комплекс таких специфічних факторів, як гарантії законності. Саме за допомогою гарантій (певних засобів та умов) забезпечується повне та послідовне здійснення вимог законності.

В юридичній літературі реальність та забезпеченість законності традиційно розглядається як результат дії гарантій законності: певних економічних умов; розвинутої політичної системи; механізму соціального захисту населення; науково обґрунтованої системи норм права, що відповідає вимогам часу і доступна для розуміння усіма суб’єктами державного управління; механізму примусу, який чітко працює в межах закону; високу правову культуру.

Всі гарантії можна поділити на дві групи.

Загальні гарантії – що відображаються в політичних, ідеологічних, економічних, психологічних умовах, в межах яких існує правова система.

Спеціальні гарантії являють собою специфічні юридичні засоби та внутрішні юридичні механізми, що є реальним втіленням законності в правовій сфері.

Справжніми гарантіями режиму законності можуть стати: реальний поділ влади, існування незалежних від держави засобів масової інформації, децентралізація державних структур, політична, економічна, культурна та ін. самостійність осіб та ін.

Не можливо не зазначити й про таке поняття, як методи забезпечення законності. Вони виступають у формі політичних, економічних, організаційних та інших засобів забезпечення дій права. До таких засобів відносять: