Також, серед об’єктивних факторів виділяють – ідеологічні чинники.

Стан законності в значній мірі визначається рівнем політичної, правової і загальної культури населення. Законність передбачає такий рівень правової культури, коли повага до права, закону є особистим переконанням людини, причому не тільки рядового громадянина, а й в першу чергу державного службовця, законодавця.

Забезпечення високої юридичної культури неможливе без системи правового виховання. Воно не зводиться тільки до пропаганди або пояснення законів, а й включає в себе заходи, що сприяють формуванню стійких правових переконань кожної особи.

Правосвідомість і правова культура є важливим фактором зміцненні законності. Правильне застосування правових норм зумовлене в значній мірі рівнем індивідуальної професійної свідомості „правозастосовувача” та рівнем його правової культури.

Необхідний рівень правової та політичної культури забезпечується організацією загальної правової освіти, виховання в громадян почуття права і законності. В умовах руйнування системи правового виховання, в суспільстві починають з’являтися погляди, що негативно впливають на стан дисципліни, організованості, законності, сприяють росту правопорушень, злочинності, що загрожують режиму законності.

Забезпечення законності передбачає підвищення рівня правосвідомості як у державних органах, так і серед громадян. Усвідомлення соціальної цінності законності має стати невід’ємною частиною загальнонаціональною правової культури. Останнє, в сою чергу, може бути передумовою необхідного рівня законності. Горбунова Л. Конституційні засади забезпечення законності у нормотворчості. // Право України, 2004, № 7

І хоча деякі науковці розглядають зазначені чинники, як суб’єктивні, треба зазначити, що правосвідомість однієї особи нажаль не може стати рушійною силою в процесі зміцнення законності, лише загальносуспільна правосвідомість, правова культура – є гарантійною передумовою існування законності в суспільстві.

В межах ідеологічної групи чинників, окремо хотілось би зазначити про значення особистісних якостей посадових осіб, на яких безпосередньо покладені функції по забезпеченню законності в суспільстві і державі. Не рідко, такі чинники, як: низький рівень професійних знань; відсутність відповідних ціннісних орієнтацій; неадекватна професійна мотивація; низький рівень морального розвитку, емоційна незрілість, психічна неврівноваженість; нерозвиненість професійно-значущих рис (уважності, комунікабельності, наполегливості); схильність до перенесення відповідальності з себе на оточуючих, та ін. призводять до зниження рівня законності в суспільстві – є негативними чинниками.

Для того, щоб діяльність таких посадових осіб справляла позитивний вплив на рівень законності в суспільстві, необхідно провадити ряд спеціальних заходів, що спрямовані на забезпечення нормального функціонування відповідних органів. А саме: стимулювати правову поведінку відповідних посадових осіб; створювати нормальні матеріально-технічні умови їх роботи; особливу увагу приділяти кадровій політиці, через яку реалізується соціальна політика держави (здійснювати профорієнтацію, профвідбір; взаємодіяти з більш широкими масами населення і громадськими формуваннями; здійснювати дійовий суспільний контроль з метою сприяння зміцненню законності у відповідних органах; створювати критерії для висування робітників на посаду (конкурсний відбір); проводити об’єктивне атестування (всебічно враховувати ділові якості, моральні, професійні, психологічні і фізичні можливості працівника, враховувати думку суспільства про його роботу, неупереджене ставлення з боку начальників і т. д.); використовувати позитивний досвід іноземних держав у кадровій політиці; більш широко використовувати міжнародні норми у взаємодії з населенням.

Окрім зазначених факторів, що визначають рівень законності в суспільстві, в літературі також можна зустріти так звані спеціальні засоби забезпечення законності. Вони поділяються на юридичні й організаційні засоби. Серед юридичних, як правило виділяють такі, що були висвітлені в попередній класифікації в межах групи правових чинників; а до організаційних відносять всі інші відповідно до специфіки сфери суспільного життя.

Отже, для того, щоб забезпечити та зміцнити існуючим режим законності, потрібно знати та враховувати різноманітні фактори, що впливають на поведінку людини. Тому, можемо констатувати, що проблема зміцнення законності є не тільки правовою, вона є комплексною.

До того ж, треба мати на увазі, що не дотримання режиму законності в різних сферах суспільного життя, може привести до різних наслідків. Наприклад, нерідко зустрічаються випадки, коли через не дотримання законності при здійсненні своїх повноважень посадовими особами державі завдаються збитки, які обчислюються мільйонами гривень. В цьому випадку недотримання законності тягне за собою економічний розлад в державі. Або, коли не дотримуються принцип рівності національних меншин (що є частиною по відношенню до загального принципу законності), це тягне за собою соціально-культурний та етнічний розлад в державі.

Цікавим є також територіальна особливість дії режиму законності. В межах однієї держави рівень законності в різних її регіонах може бути абсолютно різний. Це зумовлено тим, що забезпечення законності залежить далеко не від загальнодержавних програм, а від встановлених на місцевому рівні системи імперативів та дозволів, та контролю за їх дотриманням. Так, в деяких районах може складається прямо таки критична ситуація пов’язана з порушенням режиму законності в суспільстві, в інших вона може бути допустимою, а ще в інших – взірцевою.

Віднайти „універсальну панацею” для зміцнення законності в суспільстві видається дуже складним. Можливо лише визначити певні загальні положення, при дотриманні яких буде забезпечення існування позитивного правового середовища.

І як підсумок, узагальнюючи наведений вище матеріал, можна прийти до певних висновків. Для того, щоб постійно бути на шляху зміцнення законності в суспільстві, підтримувати її належний рівень, необхідно провадити ряд наступних дій: приводити законодавство у відповідність з вищим законом країни – Конституцією, забезпечувати її стабільності; усувати суперечностей та невизначеності, що виникають в законодавстві; постійно вдосконалювати правову базу, виходячи з темпів розвитку суспільства; впроваджувати нові системи захисту прав та свобод людини і громадянина; наближувати законодавство країни до