законодавства інших розвинутих, демократичних, правових держав; вдосконалювати систему органів юстиції, розширювати її функції у сфері реалізації державної правової політики, передусім у сфері юридичного забезпечення реалізації прав та свобод людини і громадянина; приводити господарське законодавства у відповідність із економічними реаліями; реформувати судову систему; сприяти розвитку міжнародного правового співробітництва; налагоджувати спільну роботу між усіма органи державної влади з метою комплексного здійснення правових і організаційних заходів щодо забезпечення додержання законності та правопорядку; поліпшувати матеріально-технічне забезпечення державних органів, діяльність яких безпосередньо пов’язана з забезпеченням законності в суспільстві; впроваджувати системи соціального захисту осіб.
Отже, проаналізувавши наведені вище положення, можна зазначити, що законність має надзвичайно важливе значення як для держави в цілому, так і для кожного її громадянина зокрема. В умовах будь-якої держави, що прагне стати правовою, вирішення проблем законності та шляхів її зміцнення є надзвичайно важливим.
Теорія законності надає кожній особі чіткі критерії, орієнтири правомірності поведінки. Важливо, щоб ці орієнтири неухильно запроваджувались у практику.
4. Правопорядок.
Правопорядок являє собою складну систему з багатьма взаємодіючими елементами та сукупністю зв’язків між ними.
Серцевиною правового порядку є особа, її інтереси, прагнення, життєві потреби, які отримують своє юридичне оформлення в правах і свободах, обов’язках та відповідальності громадянина і реалізуються у між особистісних зв’язках та у відносинах з державою та суспільством. Крисюк Ю. Соціальний і правовий порядок як реалізація ідеї права. // Право України, 2004, №8.
Характерними рисами правопорядку є: гуманізм, демократизм, моральність, справедливість. Саме тому, визначення правопорядку є настільки важливим як в юридичній науці, так і для практичного сприйняття.
В ідеальному розумінні правопорядок має бути „монолітним утворенням”, що характеризується стійкістю та стабільністю, рівновагою й гармонією.
Універсалізація та оптимізація є одними з визначальних задач у формуванні чіткого правопорядку.
Суспільству потрібен твердий, зрозумілий та доступний (в розумінні людьми) порядок, що характеризується міцністю та стабільністю.
Хоча законність й правопорядок є досить подібними категоріями, питання щодо чинників, які руйнують та послаблюють правопорядок слід розглянути окремо. До таких чинників в першу чергу можна віднести : низьку якість законодавця (один з найважливіших чинників); складність та заплутаність відповідних структур, зв’язків, відносин, що робить їх недоступними для людей.
Під прапором закріплення порядку та боротьби з негативними явищами вирішуються проблеми задоволення інтересів людей. Ступень гарантованості проголошених прав і свобод знаходиться в прямій залежності від міцності правого порядку. Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова и А.В.Малько. – 2-е изд., перераб. и доп. М.: Юристъ, 2004. – 768 с., С.578.
Тенденції формування та розвитку правопорядку, їх вплив на зміцнення правопорядку.
В даному питанні слід говорити про наявність так званої „боротьби протилежностей”. В правовому житті чітко виявляються два напрями: один націлений на встановлення та зміцнення правопорядку, інший – на його заперечення та руйнування. Так, перший пов’язаний з закріпленням права та законності, з врівноваженням та стабілізацією зв’язків, а другий – з неврегульованістю, зловживаннями, злочинністю, звуженням прав, свобод та законних інтересів громадян. Зрозуміло, що кожна держава прагне дотримуватись першого напряму, але, нажаль, не рідко превага належить другому.
У боротьби вказаних протилежностей полягає процес формування і зміцнення правопорядку. Чим рішучіший наступ на негативні прояви, чим міцніший правопорядок, тим більше звужується сфера соціального негативу в суспільному житті.
З кожним новим етапом розвитку суспільства, з розширенням демократичних начал та активізації особистісного фактора зростає необхідність у стабілізації, врегулюванні та гарантованості зв’язків та відносин. Ця обставина породжує стійку тенденцію до систематичного зміцнення правопорядку.
Правопорядок – є юридичним підсумком, якого прагне і держава, і влада, і всі суб’єкти права.
Висновки
Отже, підсумовуючи викладений матеріал, можна прийти до наступних висновків.
Як вже не раз було відмічено в рефераті, законність – є засобом підтримки правопорядку. Оскільки зазначені категорії є взаємозалежними, то логічно випливає, що стан однієї категорії прямо пропорційний стану іншої. Якщо ми кажемо про підтримку законністю правопорядку, то останній в свою чергу буде підтримувати законність. Дане співвідношення розглядуваних категорій допомагає нам визначити підхід до чинників, які впливають на рівень законності та правопорядку в суспільстві.
Вживаючи заходів для зміцнення законності, ми тим самим зміцнюємо правопорядок. Та навпаки, зміцнюючи правопорядок, ми підтримуємо законність на відповідному рівні, забезпечуємо її таким чином.
Якщо ми згадаємо чинники, що впливають на рівень законності та правопорядку, вказані в рефераті; заходи, що необхідно здійснювати для підтримки законності і правопорядку; фактори, що негативно (позитивно) впливають на законність і правопорядок, то побачимо, що всі вони або співпадають в певній частині, або співвідносяться, як частина і ціле.
Окрім цього, ми звертали увагу на те, що в кожній сфері нашого життя, забезпечення та зміцнення законності та правопорядку може здійснюватись за допомогою своїх особливих заходів (політика, економіка, культура); в цьому випадку буде спостерігатись неспівпадіння визначальних чинників впливу на рівень законності та правопорядку в суспільстві.
Література
Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова и А.В.Малько. – 2-е изд., перераб. и доп. М.: Юристъ, 2004. – 768 с.
Проблемы теории государства и права: Учебник / Под ред. С.С. Алексеева. – М.: Юрид. лит., 1987. – 448с.
Теория государства права: Учебник /Под ред. проф. В.В. Лазарева. – М.: Новый Юрист, 1997. – 432 с.
Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х томах. Под ред.проф. М.Н.Марченко. Том 2. Теория прва. – М.: Издательство «Зерцало», 1998. – 656 с.
Супрунюк Є.В. Конституційно-правові засади діяльності Верховної Ради України по забезпеченню основних прав і свобод громадян. – Автор.дисерт.канд.юр.наук.