Курсова робота

„Склад злочину”

ПЛАН :

Вступ

а) обов’язкові ознаки;

б) факультативні ознаки;

5.Значення складу злочину при кваліфікації злочинів;

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Кримінальне право як наукова дисципліна головним чином вивчає злочин і покарання. Саме злочин і покарання - це сторони всього кримінального права і законодавства. Ці дві кримінально-правові інституції визначають і утворюють зміст, характеристику, особливості, завдання та потребу кримінального законодавства, кримінально-правової охорони, кримінального правосуддя. Тому дуже велике значення має визначення поняття злочину.

Поняття злочину є центральним у будь-якій правовій системі. Проте у кримінальних законах ряду країн визначення поняття злочину або зовсім відсутнє, або є формальним.

В Україні поняття злочину не лише має значне теоретичне обгрунтування, а й отримало своє законодавче закріплення.

Злочином є передбачене КК України суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину Див. Кримінальний кодекс України – ч. 1 ст. 11..

Наведене мною поняття злочину є формально-матеріальним і містить вказівку на такі обов’язкові ознаки злочину:

Злочин, як реальний факт, не може служити підста-вою кримінальної відповідальності, оскільки містить у собі деякі ознаки, що не впливають на відповідальність.

Тому тільки сукупність вказаних у законі ознак, суттєвих для визначення суспільної небезпеки та ха-рактеру певного виду злочину, утворює склад злочи-ну, факт встановлення якого і є підставою для кримі-нальної відповідальності та кваліфікації злочину за певною статтею КК.

Чинний КК, так само, як і попередній, не містить загального поняття складу злочину. Склад злочину - це своєрідна юридична абстракція, що встановлена наукою кримінального права. Її формулювання базу-ється на законодавчому визначенні підстави криміна-льної відповідальності (ч. 1 ст. 2 КК), матеріально-формальному понятті злочину (ст. 11 КК) та теоретич-ному узагальненні ознак складів злочинів, що перед-бачені нормами Особливої частини КК.

Ст. 2 КК як підставу кримінальної відповідальності визначає факт "вчинення особою суспільно небезпеч-ного діяння, що містить склад злочину, передбачений цим Кодексом".

Законодавче визначення підстави кримінальної від-повідальності надає можливість виділити такі харак-терні риси складу злочину :

1. відомо, що кожне суспільно небезпечне діяння володіє різноманітними ознаками об'єктивного й суб'єктивного характеру. Але, при цьому, криміна-льним законом повинні бути закріплені, насамперед, стійкі, постійні і типові для більшості діянь ознаки. Оскільки поняття складу злочину як підстави кримі-нальної відповідальності тісно пов'язане з поняттям злочину як суспільно небезпечного діяння, ці ознаки повинні у своїй сукупності визначати рівень суспіль-ної небезпеки діяння взагалі, а кожна з них окремо - впливати на ступінь суспільної небезпеки зокрема;

2. склад злочину - це законодавче поняття про злочин і вказує лише на ті його ознаки, що закріп-лені в законі про кримінальну відповідальність.

Відповідно до ст. 3 КК "законодавство України про кримінальну відповідальність становить Криміналь-ний кодекс України, який грунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права".

Тобто, ознаки складу злочину встановлюються ли-ше кримінальним законом, а не будь-якими іншими законодавчими актами. Виняток становлять норматив-но-правові акти, що наповнюють кримінально-правові норми з так званими бланкетними диспозиціями від-повідним змістом, уточнюють ознаки окремих складів злочинів (наприклад ознаки складів зло-чинів, передбачених ст.ст. 247 та 274 КК).

Класичний принцип "nullum crimen sine lege" пе-редбачає, що усі кримінально карані діяння мають бу-ти описані у кримінальному законі. Згідно з цим принципом правові звичаї не можуть визначати зло-чинність діяння.

Неприпустимо також і застосування аналогії, яка означає можливість притягнення до кримінальної від-повідальності особи за діяння, яке прямо не передба-чене кримінальним законом, але оцінюється як суспі-льно небезпечне за іншою кримінально-правовою нор-мою, найбільш близькою за своїми ознаками до вчи-неного діяння.

Чинне кримінальне законодавство України пе-редбачає повну заборону застосування аналогії. Ча-стина 4 ст. З КК прямо вказує, що застосування за-кону про кримінальну відповідальність за аналогі-єю заборонено.

Склад злочину - це, насамперед, сукупність пе-редбачених законом ознак. Відсутність хоча б однієї з цих ознак свідчить про відсутність складу злочину в цілому, що відповідно до кримінально-процесу-ального законодавства України усуває можливість настання криміналь-ної відповідальності Див. КПК України – п. 2 ст. 6, ст. 213, 324..

Історія розвитку кримінально-правової науки свід-чить про те, що спочатку поняття "склад злочину" мало не матеріальне, а виключно процесуальне значення. Під ним розумілися лише слі-ди, що їх залишає злочинне діяння в матеріальному світі: мрець, знаряддя вбивства, знаряддя та засоби вчинення інших злочинів тощо. За таких обставин встановлення складу злочину надавало можливість переконатися в наявності події злочину і являло собою першу стадію процесу. Другою стадією був так званий спеціальний розшук злочинця.

Наукова розробка інституту складу злочину призвела до того, що поняття "склад злочину" міцно завоювало по-зиції у матеріальному праві - передусім кримінальному праві Німеччини, де до середини XIX століття склалося відносно стале вчення про склад злочину.

З огляду на сучасне вітчизняне кримінальне право, можна дійти висновку, що злочин являє собою конкретний акт поведінки особи, а склад злочину - юридичну абстракцію, його законодавчу модель, без якої конкретне діяння неможливо визнати злочинним.

Наука кримінального права визначає не лише зага-льне поняття складу злочину, а й поняття складів окремих груп злочинів, що посягають на однорідні су-спільні відносини, наприклад, на статеву свободу та статеву недоторканність особи (ст.ст. 152-156 КК), власність (ст.ст. 185-198 КК).

Склади певних злочинів (вбивство, грабіж, контра-банда, самоправство тощо) визначаються відповідни-ми нормами кримінального закону. Диспозиціями цих норм передбачено найбільш характерні та специфічні ознаки, що притаманні