б) бездіяльність – тобто невиконання особою своїх юридичних обов’язків;

в) злочинні наслідки – ті наслідки, які мають характер суспільно небезпечної шкоди і мають вид порушення чи знищення суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом;

г) причинний зв’язок – між дією чи бездіяльністю і тими злочинними наслідками, які настали;

д) місце, час, спосіб, обстановка вчинення злочину та використані для вчинення злочину знаряддя.

3. Суб’єкт злочину – це ознаки, які характеризують автора злочину:

а) фізична особа – тільки фізичні особи визначаються суб’єктами злочину, оскільки лише вони є кримінально відповідальними;

б) вік особи – досягнення встановленого кримінальним законом віку, з якого починається кримінальна відповідальність :

в) осудність – здатність особи усвідомлювати та оцінювати суспільне значення своєї дії чи бездіяльності або керувати ними;

г) спеціальні ознаки суб’єкта (спеціальний суб’єкт):

4. Суб’єктивна сторона – це ознаки, які характеризують злочин з його внутрішнього боку:

а) умисел – вчинення злочину навмисно;

б) необережність – вчинення злочину необережно;

в) мотив злочину - внутрішні спонукання, які є усвідомленою дійсною чи гаданою потребою;

г) мета злочину – ідеальні зміни в оточенні суб’єкта, яких він намагається досягти вчиненням злочину;

д) емоції – почуття та переживання суб’єкта під час вчинення злочину.

4. Ознаки складу злочину

а) обов’язкові ознаки

Таким чином, в межах загального поняття складу злочину всі ознаки, що характеризують елементи складу, поділяються на дві групи: обов'язкові ознаки, і другу групу склада-ють факультативні (необов'язкові) ознаки.

З цих ознак, що наповнюють правовий зміст еле-ментів складу злочину, обов'язковими, тобто необхід-ними, є ознаки складу злочину, що притаманні всім злочинам без винятку. Відсутність таких ознак свід-чить про відсутність певного елементу складу злочину і, відповідно, самого складу злочину. До таких обов'я-зкових ознак складу злочину відносяться:

а) суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом;

б) злочинна дія (бездіяльність);

в) ознаки загального суб'єкта (фізична особа, осудність, вік, з якого настає кримінальна відповідальність);

г) вина (умисел або не-обережність).

б) факультативні ознаки

Факультативними (необов'язковими) є ознаки, що притаманні не усім, а тільки окремим складам злочи-ну. До таких ознак відносяться:

а) предмет злочину;

б) злочинні наслідки, причинний зв'язок між дією (бездіяльністю) і наслідками, що настали, місце, час, спосіб, обстановка, знаряддя та засоби вчинення зло-чину;

в) ознаки спеціального суб'єкта (службове ста-новище, державно-правове становище тощо);

г) мотив, мета та емоційний стан.

У тих випадках, коли названі ознаки вказані безпо-середньо в кримінальному законі, вони стають обов'яз-ковими для даного складу злочину і підлягають вста-новленню та доказуванню. Так, склад злочину, перед-баченого ст. 148 КК, має місце тоді, коли підміна чу-жої дитини вчинювалася з корисливих або інших осо-бистих мотивів. Склад одержання хабара (ст. 368 КК) є лише за умови, що суб'єктом такого діяння виступає службова особа.

Розподіл ознак на обов'язкові та факультативні має сенс тільки на рівні загального поняття про склад зло-чину, а для конкретного складу (крадіжки чи зґвалту-вання) усі описані в законі ознаки є важливими та обов'язковими.

Окремі елементи та ознаки складу злочину отрима-ли своє законодавче визначення безпосередньо у кри-мінальному законі (зокрема, суб'єкт злочину – ст. 18 КК, осудність - ст. 19 КК; вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність, - ст. 23 КК); а інші, та-кі, як об'єкт, об'єктивна сторона, предмет, спосіб, зна-ряддя, мотив законодавчого визначення не мають і ви-значаються кримінально-правовою наукою.

Теорією кримінального права ознаки складу злочи-ну, за логічним характером понять, що використову-ються для опису цих ознак, поділяються на позитивні й негативні.

Позитивні - виражені позитивними поняттями. Вони вказують на наявність певних якостей, властивостей злочину, що обов'язково повинні бути присутні в ньо-го (наприклад, ч. 3 ст. 133 КК передбачає відповідальність за зараження венеричною хворобою, що спричи-нило тяжкі наслідки).

Негативні - негативними поняттями, що вказують на відсутність певних якостей або властивостей (напри-клад, ч. 1 ст. 122 КК визначає умисне середньої тяж-кості тілесне ушкодження як таке, що не є небезпеч-ним для життя і не потягло за собою наслідків, перед-бачених у ст. 121 КК).

За специфікою опису в законі розрізняють конкре-тно визначені й оціночні ознаки складу злочину.

Зміст перших чітко й однозначно зафіксовано в за-коні (наприклад, позбавлення життя при вбивстві). Оціночні ознаки отримують реальне значення лише в процесі їх тлумачення правозастосовчими інстанціями (наприклад, особлива жорстокість, шкода здоров'ю потерпілого, тяжкі наслідки тощо).

За стійкістю застосування ознаки складу злочину ще поділяються на постійні та перемінні.

До постійних ознак складу злочину, відносяться ті, дія яких не змінюється протягом дії закону (напри-клад, спосіб при крадіжці - таємне викрадення).

Перемінними називаються ознаки бланкетних норм, що можуть неодноразово змінюватися протягом дії самої кримінально-правової норми (наприклад, ст. 286 КК, де йдеться мова про порушення правил до-рожнього руху або правил експлуатації транспорту).

Елементи й ознаки утворюють склад злочину лише при певній їх сукупності. Відсутність хоча б одного з елементів складу злочину, чи його обов'язкової ознаки виключає можливість притягнення особи до криміна-льної відповідальності за даний злочин.

5. Значення складу злочину при кваліфікації злочинів

Кваліфікація злочину є центральним питанням ви-рішення будь-якої кримінальної справи. Відповіді на питання, який саме злочин вчинено, хто його вчинив, винний він у цьому чи невинний, якого заслуговує по-карання, можливо одержати тільки внаслідок прави-льної кваліфікації.

Кваліфікація злочинів - це результат кримінально-правової оцінки діяння