строків відпусток по догляду за дітьми) та осіб пенсійного віку, неплатоспроможністю селян та зростанням вартості послуг, згортанням мережі за-кладів та браком позабюджетних джерел їх фінансування. З початку 90-х років кількість закладів скоротилася на 31,7%. З іншого боку, простежуються недоліки територіаль-ної організації та незадоволеність попиту: 18,3% дошкільних закладів переповнені.
Посилення значущості базової освіти в досягненні професійних успіхів і по-ліпшенні соціального статусу супроводжується зниженням рівня охоплення навчан-ням у сільських школах підлітків 15-17 років, для яких законом встановлено обов'яз-кову повну середню освіту. Брак коштів на придбання одягу, взуття, шкільного при-ладдя поряд з відсутністю в поселеннях об'єктів освіти викликають поширення за-грозливого явища, коли діти шкільного віку взагалі не відвідують школу. Залишається низьким загальний освітній рівень: повну вищу освіту мають 6,9% селян, середню спеціальну та професійно-технічну - 31,2% (з-поміж городян - 19,5 та 40,5%). По-мітно відстає сільська місцевість і за розвитком закладів, які урізноманітнюють про-позицію освітянських послуг. Частка учнів діючих тут гімназій, ліцеїв та колегіумів у загальній чисельності в Україні в 2001/02 навчальному році становила 3,5%. Водно-час на селі розташовуються дві третини всіх навчально-виховних комплексів (пере-дусім це малопотужні школи-садки), актуальних через економічну ефективність їх будівництва й експлуатації.
Важливою причиною гіршої якості знань випускників сільських шкіл є істотні не-доліки матеріально-технічної бази навчально-виховного процесу. Якщо в міських по-селеннях 87,1% шкіл мають спеціалізовані кабінети з фізики, то на селі - 71,9%, з хімії, відповідно, -81,9 і 53,0%, біології-76,4 і 48,8%, іноземної мови-78,6 і 41,7%, основ інформатики й обчислювальної техніки - 60,9 та 23,7%. Комп'ютерами осна-щено лише чверть шкіл; кабінет з інформатики налічує в середньому 10 комп'ютерів, тоді як кожен із старших класів - 18 учнів. Бракує навчальної літератури: підручники в сільських школах становлять 36,1% книжкового фонду бібліотек (проти 47,1% -у містах). Інфраструктура освіти подекуди не забезпечує комфортного часу прове-дення занять: адже 1,9% школярів продовжують навчатися в другу зміну. Учні з ряду малих поселень відвідують школи, розташовані на відстані понад пішохідну або транс-портну доступність. З метою врегулювання безплатних перевезень учнів та педаго-гічних працівників до місць навчання і додому започатковано програму "Шкільний автобус".
На послабленні позицій закладів культури у проведенні вільного часу селян по-значилися техніко-технологічна відсталість, застарілість більшості форм культурно-просвітницької діяльності, вже не цікавих споживачам, згортання виїзного обслугову-вання, незадовільна територіальна доступність об'єктів, що посилювалася із скоро-ченням їхньої кількості. У 2001 р. сільські жителі відвідали лише 1,0% кіносеансів, зареєстрованих на початку 90-х років; частка селян у загальній кількості глядачів те-атральних постановок і слухачів на концертах становила, відповідно, тільки 5,1 і 16,6%. Попри мізерну оплату праці (близько 60% зайнятих у закладах культури працюють менш як на півставки) та слабку матеріально-технічну базу, клуби продовжують підтри-мувати активність населення, що бере участь у роботі гуртків, хорів, ансамблів тощо: на селі проживає 61,6% членів таких утворень. Украй недостатні темпи оновлення бібліотечного фонду, в тому числі укомплектування літературою з ринкової економі-ки, підприємництва, новітніх інформаційних технологій, історії України та світу, зумо-вили його скорочення (на 19,1%), моральне і фізичне постаріння. Кількісно краща забезпеченість селян книжковим фондом "компенсується" гіршою відповідністю ос-таннього читацькому попиту, який у зв'язку з нижчим освітнім рівнем та специфікою способу життя тут майже на третину менший за міський.
3. Перспективи розвитку соціальної сфери в українському селі.
Поліпшенню якості сільського житлового фонду сприяло би нарощування об-сягів індивідуального будівництва, підґрунтям чого стане повноцінне фінансування бюджетом, державними і недержавними інститутами гарантій і пільг (у тому числі з цільового, довгострокового та безпроцентного кредитування), передбачених для різних категорій забудовників. Останнє створить додатковий стимул для розширення сфе-ри прикладання праці та реалізації ініціативи селян у галузі організації кооператив-них і приватних підприємств будівельної індустрії. Інший аспект підвищення комфорт-ності житла полягає в удосконаленні комунального житлового фонду, що надавати-меться малозабезпеченим на умовах оренди, і типових проектів індивідуальних та багатоквартирних будинків; у модернізації експлуатованих житлових площ, виконанні комплексу заходів з поліпшення водо-, газо-, енергопостачання та водовідведення з урахуванням сучасних технологій будівництва, санітарно-гігієнічних вимог, потреб ресурсозбереження та захисту довкілля.
Позитивні зрушення в динаміці медико-демографічних характеристик немож-ливі без трансформації охорони здоров'я на засадах загальної лікарської практики та сімейної медицини, вдосконалення матеріально-технічної баз;- і кадрового забезпе-чення центральних районних лікарень та закладів низової ланки. Поширення за-значеної форми надання медичної допомоги, розгортання мережі лікарських амбу-латорій позитивно впливає на рівень (обсяг послуг лише за рік може зрости вдвічі) та фінансові показники роботи закладів, оскільки дозволяють економити кошти, зокре-ма, завдяки альтернативним видам обслуговування (лікарня, денний стаціонар, на дому) та зменшенню (приблизно в 3 рази) кількості викликів швидкої допомоги.
Першочергові заходи в системі охорони здоров'я села включають також по-ліпшення якості медичного обслуговування дітей і підлітків, осіб фертильного віку, вагітних і породіль; максимальне наближення первинної медичної допомоги, що на-дається стаціонарно (амбулаторіями, фельдшерсько-акушерськими пунктами) та пересувними засобами, до місць проживання селян; відкриттю на базі невикористовуваного ліжкового фонду відділень медико-соціальної допомоги для обслуговуван-ня самотніх непрацездатних і осіб похилого віку; нормативно-правове та фінансове стимулювання економічно ефективних форм первинної медичної допомоги; цільове комплектування закладів сучасним обладнанням. Відмові від ієрархічної структури системи охорони здоров'я, модифікації принципів бюджетного планування та поси-ленню адресності видатків (шляхом переходу від фінансування кількісних характери-стик мережі до відшкодування вартості медичної допомоги) сприятиме виділення територіальних медичних просторів. Міжрайонний статус найповніше завантаже-них лікувально-профілактичних закладів та їх спеціалізованих підрозділів оптимізує зони обслуговування, усуває дублювання лікарняних ліжок, поліпшує роботу швидкої