Процес створення страхової компанії можна поділити на два етапи: формування юридичної особи і надання їй статусу страховика. Ці етапи тісно взаємопов'язані і відбиваються в установчих документах, розмірі статутного фонду, визначенні сфер діяльності тощо. Компанії, що мають на меті бути страховиком слід зареєструвати в адміністраціях за місцем розташування. Компанія, котра тримала реєстраційне посвідчення як підприємницька структура, може виконувати певні фінансові операції, пов'язані з формуванням статутного фонду чи підготовкою офісу, але на цьому етапі вона ще не є страховиком. Компанія набуває статусу страховика тільки після внесення її до Державного реєстру страховиків та видачі їй ліцензії на право здійснення певних видів страхування.

Враховуючи велике економічне значення страховика як суб'єкта ринкових відносин, що має забезпечувати стабільність та безперервність відтворювального процесу окремого суб'єкта ринку та суспільства в цілому, а також розуміючи його вагомість для досягнення високого рівня соціальної захищеності громадян, ст. 2 Закону України «Про страхування» передбачає, що учасників страховика, тобто осіб, що уособлюють одного страховика, повинно бути не менше трьох. Такий підхід піднімає рівень гарантій виконання страховиком своїх зобов'язань перед страхувальником відповідно до умов страхового договору.

Виходячи із необхідності формування та подальшого розвитку національного страхового ринку, чинне законодавство визначає, що страхова діяльність на страховому ринку України здійснюється виключно страховиками-резидентами. Однак розвиток ринкових відносин не можливий без врахування факторів, що сприяють інтернаціоналізації страхової діяльності, становленню національних, регіональних та світових ринків страхових послуг. Міжнародний досвід переконує, що надзвичайно важко розвивати національний страховий ринок без участі іноземних страхових компаній. Без їх інтеграції в український страховий ринок, страховикам-резидентам практично дуже важко вийти за межі національного, на рівень світового ринку. Враховуючи складність економічної ситуації в Україні, виходячи з реальної оцінки платоспроможності страхових резидентів, розуміючи перешкоди, які спіткають страхові компанії з недостатнім досвідом та невеликими обсягами резервних фондів, що намагаються утриматися на страховій арені і працювати в умовах конкретного ринкового середовища. Законом України «Про страхування» визначено, що загальна частка іноземних юридичних осіб і громадян у статутному фонді страховика не повинна перевищувати 49 відсотків. Це зроблено для захисту національного страховика, створення сприятливих умов для накопичення ним капіталів. Такі умови надають можливості досягти належного рівня конкурентоспроможності з більш досвідченими і економічно могутнішими страховиками. Разом з тим, за певних умов, якщо страхова компанія-резидент неспроможна виконувати свої зобов'язання, вона може за рішенням Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю залучати до участі у страховому бізнесі іноземних страховиків, за умови проведення всіх розрахунків та погашення торгових зобов'язань, які висуваються страховій компанії (резиденту) і термін сплати по яких для неї уже настав. Тільки за всіх умов, чинним законодавством дозволяється участь іноземного страховика у статутному фонді страхової компанії. Однак частка іноземного страховика не може перевищувати 50 відсотків загального статутного розміру українського страховика.

Такий порядок участі іноземного страховика у страховому бізнесі України не поширюється на страховиків, що отримали ліцензію на право страхування життя. У них частка іноземного учасника не має перевищувати 49 відсотків загального розміру статутного фонду. Практика країн Європейського Союзу показує, що вихід страхування за межі країни вигідно як для страховиків, так і для страхувальників. Для страховика це можливість територіального розосередження ризиків, збільшення обсягів продажу полісів, а отже і отримання прибутку. Перевага для страхувальників полягає в отриманні страхових послуг вищої якості і за порівняно нижчу плату та в необхідному регіоні.

Чинним законодавством визначено, що страховик, як окремий самостійний суб'єкт ринку, у своїй взаємодії з іншими страховиками також самостійними суб'єктами ринкових відносин, має можливість робити внески до їх статутних фондів.

Законодавче передбачено вимоги, згідно з якими у сплаченому статутному фонді страховика частка грошових внесків повинна бути не меншою 60 відсотків. Це по-перше. По-друге, страховику дозволяється чверть свого страхового фонду формувати за рахунок цінних паперів, що випускаються державою, за їх номінальною вартістю у порядку, визначеному Міністерством фінансів України. Для забезпечення високої ліквідності та надійності страхової діяльності страховика, йому забороняється використовувати для формування статутного фонду кошти страхових резервів, кошти, одержані в кредит під заставу, а також забороняється вносити нематеріальні активи.

Важливою передумовою розвитку страхового ринку України та забезпечення належної фінансової стійкої конкурентної витривалості усіх його суб'єктів є розмір статутного фонду страхової компанії. Стаття 29 Закону України «Про страхування» передбачає встановлення мінімального розміру статутного фонду страховика в сумі, еквівалентній 100 тис. євро для вітчизняних страховиків. Для тих страхових компаній, що створюються за участю іноземних юридичних чи фізичних осіб, розмір мінімального статутного фонду має бути не менше 300 тис. євро.

Страховик, реалізуючи свій економічний інтерес, має сприяти кращому задоволенню економічних інтересів інших суб'єктів ринкових відносин. Для цього страховик зобов'язується надавати страхувальнику вичерпну інформацію щодо умов та правил страхування. Після отримання повідомлення про настання страхового випадку, він зобов'язаний протягом двох робочих днів вжити оперативних заходів щодо оформлення необхідних документів для своєчасної виплати страхової суми або страхового відшкодування страхувальникові. Особливість взаємо-відповідальності між страховиком і страхувальником виявляється у тому, що оскільки виплата страхової компенсації за своєю природою носить ймовірний характер, то до моменту виплати страхового покриття (а це відбувається лише тоді, коли реалізується застрахований ризик) страхувальник кредитує страховика, надаючи йому свої кошти для використання, розподілу між іншими страхувальниками. Якщо страховий випадок не