страхові відшкодування та виплати, як правило, не повинні приносити страхувальникові прибутку: з метою уникнути спроб використати страхування у спекулятивних цілях страховики додержуються принципу, згідно з яким матеріальний і фінансовий стан страхувальника після відшкодування завданих збитків має бути таким самим, як і до страхового випадку. Відхилення, як правило, бувають у бік заниження рівня відшкодування. Страхові відшкодування з майнового та страхуванні відповідальності можуть здійснюватися в одній із чотирьох форм, а саме:

1) перестрахуванням належних коштів на рахунок страхувальника (застрахованого) або вигодонабувача;

2) оплатою витрат на ремонт пошкодженого страхового об'єкта;

3) відновленням об'єкта;

4) заміною знищеного, пошкодженого або викраденого предмета на новий, відповідний йому.

В Україні переважає найпростіша форма відшкодування перерахування

коштів на рахунок страхувальника або видача йому чека на отримання готівки.

Франшиза - це визначена договором страхування частина збитків, яка в разі страхового випадку не підлягає відшкодуванню страховиком. Вона може бути визначена в сумі або у відсотках до страхової суми. Завдяки застосуванню франшизи досягається поєднання самострахування зі страхуванням. Юридичні особи різної форми власності, щоб забезпечити самострахування дрібних, а іноді й середніх ризиків, створюють власні фонди ризику - резервні фонди. З огляду на наявність такого фонду страхувальники можуть звертатися до страховиків із проханням узяти ризик на страхування частково. Застосовують франшизу зацікавлені й страховики. Оскільки при цьому частина ризику утримується на відповідальності страхувальника, він стає більш заінтересованим вжити превентивних заходів, щоб зберегти здоров'я, майно або знизити ризик відповідальності перед третіми особами.

Розрізняють умовну та безумовну франшизу.

Умовна франшиза частіше використовується в особистому страхуванні. Наприклад, правила страхування можуть фіксувати кількість днів хвороби до початку надання страхової допомоги. Але якщо застрахований хворів довше, то допомога виплачується за всі дні непрацездатності.

Безумовна франшиза означає, що відповідальність страховика визначається розміром збитку за вирахуванням франшизи. Такі поліси поширені при страхуванні автотранспорту та деяких інших об'єктів. Це дає змогу страховикам уникнути розрахунків з дрібних ризиків і тим самим значно зменшити втрати на ведення справи.

Страховики нерідко заохочують страхувальників у збільшенні франшизи шляхом надання пільг у сплаті страхових платежів.

Не слід думати, що відшкодування страховиком страхувальникові (застрахованому) завданих збитків завжди означає уникнення відповідальності їх справжніх винуватців. Це неможливо, адже перешкоджало б насамперед боротьбі зі злочинністю, з правопорушниками і тягло б за собою значне

подорожчання страхових послуг.

Принцип суброгації - це передання страхувальником страхових прав на стягнення заподіяної шкоди з третіх (винних) осіб у межах виплаченої суми. На практиці це право використовується ще й до настання реальної виплати відшкодування. Наприклад, якщо через дорожньо-транспортну пригоду третя особа серйозно пошкодила автомобіль страхувальника і проти цієї особи порушено кримінальну справу, страховик ще до виплати страхового відшкодування може подати позов до суду на предмет стягнення з винного завданої шкоди в тій частині, яку страховик має сплатити страхувальникові. Це робиться для того, щоб суд мав змогу врахувати претензії страховика при винесенні рішення за справою. У тих випадках, коли страхувальник отримає кошти на відшкодування збитків з іншого джерела, він має повідомити про це страховика, який візьме їх до уваги при розрахунках страхового відшкодування і оформленні регресу.

Обставини іноді складаються так, що один і той самий предмет стає об'єктом страхування більш як один раз. Наприклад, одяг може бути об'єктом страхування у складі полісу на домашнє майно, багаж у складі автомобільного полісу чи полісу зі страхування туристичних подорожей і тощо. Таке дублювання стає ще виразнішим, коли йдеться про страхування комерційних ризиків, причому поліси, що тією чи іншою мірою дублюють відповідальність за збереження одних і тих самих матеріальних цінностей і видаються, здебільшого, різними страховими компаніями. Тут має місце принцип контрибуції.

Контрибуція — це право страховика звернутися до інших страховиків, які за проданими полісами несуть відповідальність перед самим конкретним страхувальником із пропозицією розділити витрати за відшкодування збитків.

Цей принцип важливий ще й тому, що його застосування стримує нечесних страхувальників від бажання застрахувати одне й те саме майно кілька разів з метою наживи. Проте застосовувати цей принцип потрібно досить обережно. Перш за все, слід переконатися, що існують не менше як два поліси на відшкодування збитків, і стосуються вони однакових ризиків і одних і тих самих предметів страхування. Найпростіший метод розподілу відповідальності між страховиками ґрунтується на пропорційному підході. Наприклад, у трьох страховиків застрахований один і той самий автомобіль на суми відповідно 6500, 8000 і 8200 грн., що в загальному становить 22 700 грн. страхової суми. Частка першого страховика дорівнює 28,6, другого 35,2 і третього 36,2%. Якщо доведеться покривати збитки в зв'язку з викраденням автомобіля, що мав реальну вартість 8 200 грн., суми призначені для відшкодування будуть розподілені в таких самих пропорціях: відповідно перший страховик сплатить 2 349, другий 2 890, a третій 2961 грн., із врахуванням особливостей кожного страхового полісу.

Метою страхування є відшкодування збитку [32]. Страхування починається з визначення вартості страхового об'єкта. Наступною стадією страхового процесу є визначення страхової суми, яка обумовлена максимальними межами зобов'язань страховика. Страховик може брати на своє утримання обмежені за розміром ризики. Ці межі визначаються повністю в компанії страхових фондів. Згідно із законом України «Про страхування» страховик може укласти