страхування біржових операцій та угод;

страхування видатків по входженню експортера на новий ринок;

страхування від втрат із-за коливання валютних курсів;

страхування від інфляції;

страхування від фінансових втрат, зумовлених злочинною діяльністю, шахрайством службовців при виконанні ними своїх службових обов'язків;

страхування вантажів та вантажоперевізних засобів.

Види страхування враховують конкретні страхові інтереси організацій, підприємців і громадян, дозволяють охоплювати страховим захистом широке коло об'єктів від найрізноманітніших страхових випадків.

З часом все помітнішу роль в інфраструктурі страхового ринку України відіграє перестраховування. Перестраховування - це система економічних відносин, при яких страховик частину відповідальності по взятих на себе ризиках передає іншим страховикам з метою утворення збалансованого страхового портфеля (фактичного числа укладених угод), забезпечення фінансової стабільності і рентабельності страхових операцій [22].

Перестраховування - страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання всіх або частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика, (перестраховика).

Страховик (цедент, перестрахувальник) зобов'язаний повідомити перестраховика про всі зміни свого договору зі страхувальником.

Страховик (цедент, перестрахувальник), який уклав з перестраховиком договір про перестраховування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування.

Договір перестраховування укладають дві сторони: страхове товариство, яке передає ризик, і страхове товариство, що приймає ризик на свою відповідальність перестрахувальник.

Система перестраховування робить можливим приймати для страхування практично будь-який ризик. Головна функція перестраховування полягає в скороченні ризику страхувальника шляхом компенсації коливань у розмірах страхових виплат, що неодмінно виникають і можуть підірвати фінансове благополуччя страховика. Перестраховування дозволяє компаніям з невеликим страховим портфелем та власним капіталом укладати страхові угоди на великі страхові суми з широким обсягом відповідальності, зменшує потребу у створенні запасних страхових фондів. Крім цього, система перестраховування надає страховику різноманітні послуги по здійсненню страхувальної справи, сприяє кооперації та співробітництву в страховій діяльності.

Поряд з перестраховуванням у страховій практиці України використовується і такий метод розподілу та вирівнювання страхових ризиків, як співстрахування.

Згідно ст. 10 Закону України «Про страхування» об'єкт страхування може

бути застрахований за одним договором страхування та за згодою страхувальника кількома страховиками (співстрахування). При цьому в договорі повинні міститись умови, що визначають права і обов'язки кожного страховика.

За наявності відповідної угоди між співстраховиками і страхувальником один із співстраховиків може представляти всіх інших у взаємовідносинах зі страхувальником, залишаючись відповідальним перед ним лише у розмірі своєї частки.

У цьому випадку як вказується в ст. 10 чинного законодавства, страховик, що одержав пропозицію укласти угоду страхування об'єктів з великою фактичною вартістю і високим ступенем ризику, ділить частину відповідальності з іншими страховиками, укладаючи з ними договір співстрахування. Поширеність цього методу розподілу і вирівнювання ризиків у даний час в нашій країні зумовлена недостатнім розвитком ринку страхування та свідчить лише про початкові етапи його формування у нас.

Як правило, наявні нині в Україні страхові компанії здійснюють усі види страхування. Водночас у процес» формування національного ринку страхових послуг все чіткіше намічається тенденція до спеціалізації діяльності страхових компаній та до поділу їх на дві основні групи:

- компанії, що займаються переважно страхуванням життя (особистим страхуванням);

- компанії, що спеціалізуються переважно на страхуванні ризиків (майновому страхуванні, страхуванні відповідальності, перестраховуванні) [41].

Страхові правовідносини між страховиком і страхувальником можуть бути позадоговірними, тобто обов'язковими для сторін в силу закону, і договірними, що виникають після волевиявлення суб'єктів щодо укладання договору страхування. А тому, в практиці розрізняють дві основні форми страхування: обов'язкову та добровільну [43].

За методами здійснення страхування поділяється на обов'язкове та добровільне.

Під обов'язковим страхуванням розуміється обов'язковість внесення відповідним колом страхувальників фіксованих страхових платежів, коли необхідність відшкодування матеріального збитку або надання грошової допомоги зачіпає інтереси не лише конкретного страхувальника, але й державні інтереси.

Суспільство, в особі держави, встановлює обов'язкове страхування, тобто обов'язковість внесення відповідним колом страховиків фіксованих страхових платежів, коли необхідність відшкодування матеріальної шкоди чи надання грошової допомоги стосується інтересів не лише конкретної особи, що постраждала, але й суспільних інтересів. Інакше кажучи, обов'язкова форма страхування поширюється на пріоритетні об'єкти страхового захисту. Тому соціальне страхування, страхування майна сільськогосподарських підприємств, страхування будівель і деяких тварин у громадян, страхування пасажирів та страхування окремих категорій службовців в Україні є обов'язковим [48].

В обов'язковому страхуванні страхові відносини між страховиком і страхувальником виникають згідно із законом, а страхування здійснюється на підставі відповідних законодавчих актів, якими передбачено перелік об'єктів, що підлягають страхуванню, перелік страхових подій та винятки з них, максимальні страхові тарифи та мінімальні страхові суми, рівень страхового забезпечення та інші суттєві моменти. Згідно зі ст. 5 «Закону України» «Про страхування» форми типового договору, порядок проведення обов'язкового страхування та особливі умови ліцензування обов'язкової форми страхування визначаються Кабінетом Міністрів України. Отже, на відміну від добровільного, під час укладання договорів обов'язкового страхування ні у страховика, ні у страхувальника практично не лишається «свободи маневру, вільного вибору», адже всі суттєві моменти будь-якого виду обов'язкового страхування, навіть сама форма договору, заздалегідь визначені законодавчими актами.

Принцип обов'язковості однаково поширюється як на страхувальника, так і на страховика. Страхувальник має обов'язково застрахувати передбачений законодавством об'єкт і вносити визначені страхові платежі, а страховик зобов'язаний прийняти до страхування певні об'єкти, не маючи права відмовити в цьому.

До обов'язкового страхування відносяться наступні його види:

особисте страхування від нещасних випадків на транспорті; страхування членів екіпажу й авіаційного персоналу; страхування ризикових професій народного господарства від нещасних випадків; страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів; страхування авіаційних суден і багаторічних насаджень у державних сільськогосподарських підприємствах.

Для обов'язкової форми страхування властиве суцільне охоплення об'єктів,