У договорах добровільного страхування відповідальності позивальників за непогашення кредитів страхувальниками виступають уже підприємства та організації різних форм власності. За цими договорами страховик виплачує банкові, який видав кредит, відшкодування в і обумовленому договором розмірі (від 50 до 90 відсотків суми непогашеного позичальником кредиту, включаючи й відсотки за користування ним). Після виплати банкові страхового відшкодування до страховика переходять у межах виплаченої суми всі права банку кредитора до підприємства страхувальника за кредитним договором.

Страховими подіями при страхуванні інших страхових ризиків можуть бути: зупинення або скорочення виробництва внаслідок обумовлених договором обставин; банкрутство; непередбачені витрати; невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань контрагентами страхувальника; видача гарантій (порук) тощо [29].

Міжнародне право і право більшості держав світу тлумачить обов'язкове страхування як необхідність захисту інтересів третіх осіб, коли їм завдано шкоди. Тому, як правило обов'язкова форма страхування найбільш поширена у страхуванні відповідальності, насамперед, у страхуванні відповідальності власників джерел підвищеної небезпеки. А особисте і майнове страхування провадяться виключно в добровільній формі.

У страховій літературі дискутувалося питання про визнання пріоритетності принципу свободи, добровільності чи обов'язковості при страхуванні. На думку К. Г. Воблого, добровільне страхування логічно пов'язане з існуванням нової ринкової економіки. Тому, очевидно, що воно має стати основною, домінуючою формою. З другого боку, характерною особливістю нової фази розвитку господарства є велике втручання держави в економічне життя суспільства. Вільний розвиток економіки створив важкі умови для існування широких верств населення. І корективом у цьому випадку, як раз і виступає обов'язкова форма страхування, як одна із заходів соціальної політики держави [32]. Принцип обов’язковості досить доречний там, де є інтереси загального блага, коли державна чи суспільна користь потребують цього Обов'язкове страхування допустиме лише в тому випадку, коли за допомогою добровільного не можливо чогось досягти, або щонайменше, отримати бажаного ефекту.

По відношенню до добровільного, обов'язкове страхування повинно мати субсидіарне значення.

Ефективність державного регулювання у сфері страхування багато в чому залежить від створення оптимальної системи страхового захисту на базі раціонального використання можливостей і переваг як обов'язкового, так і добровільного страхування.

Раціональне поєднання обов'язкового та добровільного страхування робить можливим сформувати таку систему страхування, яка забезпечує універсальний обсяг страхового захисту суспільного виробництва і громадян країни.

РОЗДІЛ IV ПЕРЕСТРАХУВАННЯ

4.1 Сутність і роль перестрахування.

Важко встановити, коли саме виникло перестрахування, який договір поклав йому початок, але можна з упевненістю стверджувати, що воно завжди розвивалося слідом за самим страхуванням, оскільки перестраховувальні операції є «вторинними», похідними від страхових.

За одними джерелами, перше перестрахування було проведене в 1370 році: перестраховувалася частина рейсу від Коделес до Брюге (Бельгія). Інші датують перші договори перестрахування кінцем XVI століття, коли страховики-купці поділяли між собою ризики в певних частках.

У наш час індустріалізації та науково-технічної революції ризики нестримно примножуються, дедалі підсилюється їх концентрація, а це, у свою чергу, збільшує як кількість, так і розміри збитків. Нові держави, котрі після розпаду колишнього СРСР здобули політичну та економічну незалежність, сприяють посиленню ролі перестрахування. Національний страховий ринок формується, спираючись на певну підтримку держави. Проте вітчизняні страхові компанії мають відносно невеликі можливості щодо прийняття ризиків. А потреба в покритті ризиків зростає швидше, ніж статутні фонди.

Кожна страхова компанія прагне створити стійкий стабілізований страховий портфель. Але жорстка конкуренція на страховому ринку не дає можливості для вільного відбору сприятливих ризиків, тому у портфелі страховика можуть опинитися ризики з дуже високою відповідальністю. У такій ситуації настання лише одного великого збитку може призвести до значних фінансових втрат компанії. Страховій компанії загрожують також великі збитки від масових дрібних ризиків, сконцентрованих на невеликій території (наприклад, коли йдеться про страхування будівель у сільській місцевості). І саме перестрахування дає змогу передбачити всі зазначені випадковості. Отже, потреба в ньому виникає за таких обставин:

Можливий збиток, пов'язаний з великим ризиком.

Можливий катастрофічний випадок, тобто кумуляція збитків у результаті однієї події.

Перевищується середня частота збитків.

Класичне визначення перестрахування було дано в законодавстві Великої Британії на початку XIX століття: перестрахування є новим страхуванням уже застрахованого ризику [39].

Визначення німецьких страховиків також лаконічне і точне: перестрахуванням визнається страхування ризиків, прийнятих страховиком.

У практиці вітчизняних страховиків використовується таке визначення: перестрахування — страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований. Тобто в договорі перестрахування беруть участь: страхове товариство, що передає ризик; страхове товариство, що приймає ризик на свою відповідальність; посередник (не обов'язково). Процес, пов'язаний з передаванням ризику, називають цедуванням ризику, або цесією. Страховика (перестрахувальника), що віддає ризик, називають цедентом. Страховика (перестраховика), котрий ризик приймає, — цесіонарієм.

Страховик (цедент, перестрахувальник), який уклав з перестраховиком договір про перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування.

При настанні страхового випадку перестраховик несе відповідальність згідно з узятими на себе зобов'язаннями з перестрахування. Відносини страховиків із перестрахування регулюються договорами, що укладаються між ними.

Ризик, прийнятий перестраховиком від перестрахувальника, може бути знову переданий у певній частині іншому перестраховику. Цей процес називають ретроцесією. Сторону, що передає непрямий ризик, називають ретроцедентом, а сторону, що бере на себе такий ризик, — ретроцесіонарієм.

У результаті перестрахування (цесії) та ретроцесії відбувається поділ ризиків, відповідальність розподіляється між багатьма страховиками як на внутрішньому, так і на зовнішньому