У фінансово-правовій теорії, що обслуговувала адміністративно-командну економіку, було сформульовано та обґрунтовано тезу про те, що страхування є страховою частиною загальнодержавних фінансів. Це положення в минулому мало важливе значення для українського суспільства. Воно дозволяло значну частину страхових сум використовувати як доповнення бюджетних ресурсів держави, що в кінцевому рахунку не могло не привести до фактичної деградації власне страхування [50].

Аналіз поняття, сутності та змісту страхування, який провів відомий фахівець у цій галузі С. С. Осадець показав, що страхування є насамперед системою економічних відносин між конкретними суб'єктами господарювання, де з одного боку виступають страхувальники, а з іншого страховики. Крім того, важливою передумовою застосування страхування є майнова самостійність суб'єктів господарювання й їхня зацікавленість у переданні відповідальності за наслідки ризику спеціалізованим формуванням.

Таким чином ретельне вивчення поняття страхування та зіставлення визначень різних авторів дозволило С. С. Осадець сформувати своє особисте визначення поняття «страхування».

На його думку «страхування» - це економічні відносини, за яких страхувальник сплатою грошового внеску забезпечує собі чи третій особі в разі настання події, обумовленої договором або законом, суму виплати страховиком, який утримує певний обсяг відповідальності і для її забезпечення поповнює та ефективно розміщує резерви, здійснює превентивні заходи щодо зменшення ризику, у разі необхідності перестраховує частину останнього [22].

З точки зору суб'єктів, яким відшкодовують збиток чи потреби котрих задовольняються страхуванням - це господарська організація, яка усуває чи принаймні пом'якшує шкідливі наслідки окремих випадкових, непередбачених подій для майна окремих осіб.

Якщо за основу брати потреби, то є такі види страхування, як страхування приданого, стипендії, на дожиття, де мова йде не про збитки, то його розуміють як господарську організацію, що діє на принципі взаємодопомоги з метою задоволення потреб шляхом відвернення збитку внаслідок випадкової, статистично виміряної події.

Якщо за вихідне брати об'єкти страхування, то тут мова йде про поєднання ризиків, що потребують вирівнювання. Недоліки цього визначення полягають у тому, що тут оперують поняттями, які потребують ще свого визначення і роз'яснення.

Існує група визначень, які на перший план висувають статистичні закони. На думку одного з теоретиків науки страхування К. Г. Воблого, немає сенсу вважати наукову організацію основною ознакою страхування, тому що існують такі види страхування, як наприклад, страхування від крадіжки, страхування скла та інше, які не спираються на статистичні закони. Сучасна наука, страхова теорія відмовляється від встановлення статистичних законів, а ставить перед собою завдання встановлення статистичної справедливості.

Нікольський визначає страхування як спосіб відшкодування цінностей, що гинуть від випадкових подій, шляхом попереднього відкладання коштів у розмірах, визначених вірогідним знищенням речі для даного періоду. Гебауер називає страхуванням «всі акти і установи, які мають засоби проти небажаних наслідків господарсько-шкідливих і непередбачених майбутніх подій». Це визначення страхування охоплює всі види превентивної і репресивної діяльності людини.

Юристи розуміють страхування як договір. Шершеневич під торговим страхуванням розумів договір, в силу якого одна сторона (страховик) за певну винагороду зобов'язується відшкодувати шкоду, яка може бути завдана майну іншої особи (страхувальника) внаслідок заздалегідь передбаченого нещасного випадку.

Сучасні юристи визначають соціально-економічну суть страхування тим, що за рахунок внесків, здійснюваних юридичними особами та громадянами створюються страхові фонди, що використовуються для компенсації особам, які постраждали в наслідок стихійних лих, нещасних випадків або інших передбачених у законі подій [31].

На основі проаналізованих вище визначень страхування вважаємо, що страхування - це вид господарської діяльності, що ґрунтується на принципах солідарності та відплатності, що має мету покриття майбутніх нестатків чи потреб, викликаних настанням випадкової і разом з тим статистичне фінансової події [28].

Насправді страхування є системою особливих грошових відносин, що займають проміжну ланку між фінансовими і кредитними відносинами, а тому йому об'єктивно належить особлива роль в інфраструктурі ринку.

Характерними ознаками страхування є наявність асоціації осіб, що діє на принципах взаємності та відплатності.

У соціальному плані страхування дозволяє захистити особисті інтереси фізичних та юридичних осіб і забезпечити соціальну та політичну стабільність у суспільстві.

Міжнародний аспект страхування полягає в усуненні національних відмінностей у законодавстві різних країн і уніфікації юридичних норм по забезпеченню захисту інтересів господарюючих суб'єктів, їх фінансових гарантій незалежно від кордонів.

Наведений вище аналіз різних визначень поняття страхування показує, що страхова наука знає незліченно велику кількість визначень поняття страхування. На думку теоретиків таке складне і динамічне явище важко окреслити кількома словами. Науковці продовжують спроби побудувати єдине поняття, яке б охопило всі види страхування і це є доказом глибокого переконання того, що сьогодні це досить актуальна і важлива проблема для нашого суспільства.

У всьому світі страховий бізнес опирається на відповідне національне законодавство. В Україні юридичною основою організації й регулювання страхової діяльності є Закон України від 7 березня 1996 р. "Про страхування", який регулює відносини в сфері страхування і спрямований на утворення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та громадян, причому дія Закону не поширюється на державне соціальне страхування. Згідно з офіційним тлумаченням терміна страхування, наведеного в ст. 1 Закону України, страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором, або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються