Комітет з свободи об’єднання вважає, що право на страйк належить до основних прав трудящих та їх організацій, і завжди визнавав його одним з основних засобів, за допомогою якого вони можуть захищати свої економічні та соціальні інтереси і сприяти їх здійсненню Свобода объединения. Сборник решений, принятых Комитетом по свободе объединения Административного совета МОТ и выработанных им принципов / 4-е изд. – М., 1997 г.. Враховуючи, що страйки є неординарною подією для працівників, підприємців і суспільства в цілому, а часто і проявом загострення глобальних проблем у суспільному житті, МОП розглядає їх як крайній захід задоволення працівниками своїх вимог. Якщо страйк провадиться всупереч законодавству чи судовому рішенню, це свідчить про надзвичайне загострення соціально-економічних проблем. Комітет чітко визначився із метою страйку. Вона розглядається поряд з іншими питаннями, що стосуються сфери застосування страйків, їх видів, попередніх умов проведення тощо – через призму норм і принципів Конвенції № 87. З сфери застосування принципів свободи об’єднання виключаються страйки, що мають суто політичний характер, а також страйки, рішення про проведення яких приймаються систематично задовго до проведення переговорів.

Для того, щоб страйк був законним, право на нього має бути визнано на національному рівні. Досвід західних країн свідчить, що визнання права на страйк і допущення страйків у певних юридично фіксованих рамках є необхідними умовами нормального функціонування суспільства. Право на страйк закріплено сьогодні майже в усіх промислово розвинених країнах з ринковою економікою Киселёв И. Я. Сравнительное и международное трудовое право: учеб. для вузов – М., 1999 г.. Поряд із закріпленням права на страйк передбачаються також умови, що їх обмежують і забороняють.

МОП розглядає страйк як частину діяльності організацій трудящих, а не окремого працівника. Осіб, що беруть участь в ньому, об’єднують колективні інтереси, зміст яких – поліпшення умов праці або задоволення колективних вимог професійного характеру, а також пошуки вирішення питань економічної і соціальної політики та проблем, котрі виникають на підприємстві і безпосередньо стосуються працівників. Однак в ряді країн Заходу піддається критиці трактування права на страйк як суто колективного права, котре реалізується профспілками і трудовими колективами. Пропонується нове розуміння права на страйк як індивідуального права кожного працівника самому вирішувати питання про відмову від надання трудових послуг. При цьому все ж таки визнається, що це індивідуальне право реалізується, як правило, через колективні дії працівників. Як слушно зазначає О. Лукашова, колективні права не можна розглядати як суму індивідуальних прав осіб, з яких складається та чи інша спільнота або колектив. Вони мають якісно інші властивості, що визначаються метою та інтересами колективного утворення Права человека: Учеб. для вузов / Отв. Ред. – член-корр. РАН, д. ю. н. Е. А. Лукашева. – М., 1999 г.

. Отже, право на страйк є колективним трудовим правом, яке передбачає колективні дії з боку тих, хто бере участь у ньому.

Право на страйк не є універсальним. Воно може бути обмежено або, навіть, заборонено, якщо йдеться про сферу державної служби, у якій державними службовцями вважаються особи, котрі здійснюють владні повноваження від імені держави, або щодо працівників життєво важливих служб у точному розумінні цього терміна, тобто служб, припинення роботи яких може загрожувати життю, особистій безпеці або здоров’ю усього населення чи його частини Свобода объединения. Доклад 281, дело №1569.. Обмеження права на страйк мають супроводжуватись адекватними, безсторонніми і швидкими процедурами примирення і арбітражу, в яких сторони в спорі повинні участь на всіх етапах і відповідно до яких прийняті рішення є обов’язковими для сторін і виконуються повністю і негайно.

Комітет визначив ситуації, в яких може бути впроваджено примусове мінімальне оперативне обслуговування під час страйкових дій, щоб забезпечити безпеку людей і устаткування. Положення про мінімальне обслуговування на випадок страйку в життєво важливих службах мають бути чітко визначені, неухильно виконуватись і своєчасно доводитись до відома зацікавлених осіб. Масштаби мінімального обслуговування й мінімальної кількості персоналу, що його здійснюють, мають визначатися з участю не лише державних органів, а й відповідних організацій трудящих й роботодавців.

Комітет також визначився у видах страйків. Усяке припинення роботи, яким би короткочасним чи обмеженим воно не було, може розглядатися як страйк. На Заході існує чимало варіантів страйків, альтернативних невиходу на роботу. Страйки класифікуються на різні види залежно від таких підстав як спосіб проведення, організації, зміст та ін.

Комітет з свободи об’єднання, обговорюючи твердження, що законодавство не захищає нетрадиційні форми страйків, такі як дикі страйки, уповільнення темпів роботи та ін., вважав, що відмова трудящим у проведенні деяких видів страйку може бути виправдано, лише у разі, коли страйк втрачає мирний характер, порушує громадський порядок, загрожує трудящим, які не припинили роботу. Це ж правило поширюється й на страйкові пікети, до яких вдаються страйкарі для досягнення своєї мети і значного громадського резонансу.

Наділення правом оголошувати страйки виключно профспілкові організації, на думку Комітету, не суперечить нормам Конвенції № 87. Це ж стосується й заборони оголошувати федераціями та конфедераціями, які створюються профспілками. Комітетом детально проаналізовані й інші попередні умови для проведення страйків (обов’язки подання повідомлення і прийняття рішення про початок страйку шляхом таємного голосування за наявності певного кворуму, проведення повторного голосування, якщо страйк не відбувся протягом певного часу після голосування тощо). Загальна вимога