Конституційно-правова концепція України виходила з необхідності впровадження централізовано-сегментної системи державних органів як найбільш прогресивної. Тому види центральних та місцевих органів держави визначаються на підставі принципів, закладених у згаданій системі. Згідно з ними, у сукупності державні органи України становлять єдину систему центральних органів, склад якої об’єктивно випливає з принципу єдності державної влади в Україні.

Центральні органи державної влади – це ті органи держави, повноваження і діяльність яких поширюються на всю територію держави; а також на тих її громадян, які перебувають за межами країни.

Єдність системи цих органів базується на принципах цілісності України, розмежуванні предметів відання між органами державної влади і водночас на їх взаємозв’язку один з одним, взаємодії та взаємозалежності, тобто між ними існує щільний організаційно-правовий зв’язок.

Будучи побудованою за принципом розподілу влади єдина система органів державної влади складається передусім із органів трьох видів. Згідно із ст.6 Конституції України, розрізняють органи законодавчої, виконавчої і судової влади. Кожний з цих видів є підсистемою єдиної системи державних органів України.

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент – Верховна Рада України. Він є представницьким органом, тому обирається безпосередньо народом на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Див.: Конституція України. – С.75.

Законодавча влада – одна з гілок єдиної, але поділеної функціонально державної влади. Суть її полягає у здатності держави здійснювати свою волю, впливати на діяльність і поведінку людей за допомогою законів. Ідея панування закону в житті народу, суспільства, держави має давні джерела: вона народилася як противага самовладдя і сваволі правителя. Ще Платон (427-347 р. до н.е.) говорив, що бачить близьку загибель тієї держави, в котрій закони не мають сили й перебувають під будь-якою і будь-чиєю владою. “Правитель – раб, закон – володар” – писав Платон. Розвиваючи цю думку, учень Платона Аристотель дійшов висновку, що там де відсутня влада закону немає місця будь-якій формі державного ладу.

Український гетьман Пилип Орлик ще за декілька років до Монтеск’є у проекті Конституції України обґрунтував необхідність поділу єдиної державної влади на законодавчу, виконавчу і судову, чітко визначив роль і завдання законодавчої влади, як вищої політичної влади в суспільстві.

Чинна Конституція України закріпила якісно нову організацію державної влади. Відмовившись від ієрархічної, вертикальної системи організації державної влади, яка існувала в Україні до здобуття незалежності, вона сприйняла – принцип поділу її на законодавчу, виконавчу і судову.

Органи державної влади України стали рівноправними і незалежними один від одного.

Верховна Рада, за Конституцією, остаточно втратила колишній статус найвищого органу державної влади та вперше набула всіх основних рис парламенту України – єдиного, загальнонаціонального, представницького, колегіального, виборного, однопалатного постійно діючого органу законодавчої влади України.

Пріоритетною рисою українського парламенту як органу законодавчої влади є його єдинність, виключність, універсальність в системі органів державної влади, що зумовлено насамперед унітарним характером нашої держави, тобто державним устроєм, вже згаданим поділом державної влади, його внутрішньою структурою.

Нині в Україні не існує інших органів законодавчої влади – загальнонаціональних або місцевих – крім її Верховної Ради. До 1992 р. в період між сесіями Верховної Ради законодавчу владу здійснювала її Президія шляхом внесення змін і доповнень до чинних законодавчих актів.

Верховна Рада є загальнонаціональним представницьким органом державної влади, оскільки вона представляє увесь Український народ – громадян України всіх національностей і виступає від імені всього народу. Це випливає як з Преамбули Конституції та її змісту, так і з назви парламенту – “Верховна Рада України”.

Колегіальний характер Верховної Ради як парламенту України полягає насамперед у її складі та порядку роботи. Верховна Рада складається із 450 депутатів (ст.76 Конституції) і є повноважною за умови обрання не менш як двох третин від її конституційного складу (ст.82 Конституції). Рішення Верховної Ради приймаються на її пленарних засіданнях шляхом голосування (ст.84 Конституції) закон та інші акти Верховна Рада приймає більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених Конституцією (ст. 91).

Виборчий характер українського парламенту, як і парламентів інших країн, полягає в тому, що він формується виключно шляхом виборів народних депутатів. Ці вибори є, як правило, вільними і демократичними. Вони проводяться на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Характерною ознакою парламенту, відображеною у багатьох його конституційних дефініціях і наукових визначеннях, є представницький характер цього органу. Мандат депутата ґрунтується на певному взаємозв’язку волі депутата і виборців. Зміст мандата визначається не волею виборців, а юридичним режимом, встановленим конституцією і законами щодо статусу депутата. Верховна Рада України конституційно не визначена як представницький орган державної влади, хоча її представницький характер випливає з відповідно визначених представницьких мандатів народних депутатів.

Відомий вчений-юрист М.Цвік зауважує, що Верховна Рада України і Президент України “обираються народним голосуванням, і в цьому розумінні в рівній мірі є представниками народу”.

Проте зазначене трактування представництва не відповідає практиці сучасного державотворення в Україні, яка в цілому ґрунтується на засадах ідеї народного представництва як виборного. За будь-яких умов лише парламент може бути названий органом народного представництва. Це підтверджується не тільки відповідним способом його формування, а й колегіальним началом в організації та діяльності. Принципово важливим є те, що саме реальний парламентаризм може забезпечити функціонування суспільства і держави в режимі справжньої, а не вдаваної демократії.

Постійно діючий характер українського парламенту полягає, зокрема, в тому, що народні депутати обираються до Верховної Ради строком