Ці та інші риси парламенту зумовлюють властиве лише йому місце в системі органів державної влади. Парламент України є пріоритетним органом в системі органів державної влади України, першим серед рівних. Він здійснює законодавчу владу, бере участь у формуванні органів виконавчої і судової влади, є загальним представником народу і виразником його волі.

Парламент України має багатогранні відносини з іншими органами державної влади та з суб’єктами політичної системи: політичними партіями тощо.

Сучасний склад і структура Верховної Ради України є неабиякими надбаннями держави і суспільства протягом останніх років відображають рівень та напрями їх розвитку.

Загальний кількісний склад Верховної Ради і її структура визначаються Конституцією, Регламентом Верховної Ради та законами про окремі її структури й інститути.

Конституція України 1996 р. в цілому залишила загальну структуру Верховної Ради без змін у вигляді однопалатного парламенту, проте значно оновила окремі її інститути. Істотними новелами української парламентської реформи є: припинення існування Президії Верховної Ради як постійно діючого органу загальної компетенції, перетворення постійних комісій Верховної Ради у комітети, формування Рахункової палати Верховної Ради з прав людини та інших інститутів, зокрема інститутів найстарішого за віком народного депутата для відкриття першого засідання першої сесії Верховної Ради та для здійснення процедури складання присяги народними депутатами, представника Президента у Верховній Раді та ін.

Верховна Рада здійснює чимало функцій і має для їх реалізації відповідні повноваження, передбачені Конституцією. Визначення парламенту як органу законодавчої влади зумовлене насамперед назвою однієї з його функцій (законодавчої функції), яка є пріоритетом, провідною, але далеко не єдиною.

Множинність функцій парламенту не суперечить його природі як органу законодавчої влади. Вона зумовлена тим, що парламент, як і інші органи державної влади, у властивих їй формах, бере участь у здійсненні багатьох функцій держави, як об’єктивних, зумовлених змістом діяльності держави (політичної, економічної, соціальної, культурної, екологічної), так і інших функцій, зокрема “Технологічних”, владних функцій (законодавчої, установчої тощо).

Головними функціями Верховної Ради є:

Законодавча;

Установча (державотворча, організаційна);

Функція парламентського контролю. Див.: Нова конституція України / За ред. Погорілка. – К.: Наукова думка, 1998. – С.19.

Пріоритетною функцією Верховної Ради є, природно, законодавча. У загальних рисах вона полягає у прийнятті законів, внесенні до них змін, визнанні їх такими, що втратили юридичну силу, скасовані, або у призупиненні їх дії. Пріоритетними напрямами діяльності парламенту по здійсненню державно-творчої, організаційної функції є, звичайно, формування, або участь у формуванні органів виконавчої і судової влади, а також формування власних парламентських структур і призначення чи обрання на посади, звільнення з посад, надання згоди на призначення і звільнення з посад осіб інших органів державної влади та державних організацій, сприяння формуванню органів місцевого самоврядування; вирішення питань, що стосуються інших елементів (атрибутів) механізму держави: територіального устрою Збройних сил та інших складових механізму держави. Найширші й найвагоміші державотворчі функції і повноваження має Верховна Рада у формуванні органів судової влади та прокуратури. Відповідно до ст.85 Конституції, вона обирає суддів безстроково, призначає третину складу Конституційного Суду; вирішує питання щодо надання згоди на призначення Президентом на посаду Генерального прокурора, висловлює недовіру Генеральному прокуророві, що має наслідок його відставку з посади.

Верховна Рада здійснює чимало установчих функцій по формуванню власних парламентських органів та інших структур, які здійснюють лише внутрішньо парламентські, а й загальнодержавні функції.

Основними напрямами контрольної діяльності Верховної Ради є:

контроль за діяльністю Кабінету Міністрів України;

парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та їх захист;

бюджетно-фінансовий контроль;

прийняття Верховною Радою рішенню про направлення запиту до Президента України;

запит народного депутата України на сесії Верховної Ради;

парламентський контроль за діяльністю органів прокуратури;

здійснення парламентського контролю з окремих питань безпосередньо, або через тимчасові спеціальні і тимчасові слідчі комісії. Див.: Конституційне право України / За ред.Погорілка В.Ф. – К., 2000. – С.384.

Про зовнішні функції Верховної Ради свідчать такі її повноваження, як надання Верховній Раді у встановлений законом строк згоди на обов’язковість міжнародних договорів України; затвердження протягом 2 днів з моменту звернення Президента України указів про запровадження воєнного чи надзвичайного стану в Україні, або в окремих її місцевостях про загальну, або часткову мобілізацію; оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації; схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, направлення підрозділів ЗСУ до іншої держави чи про допуск підрозділів Збройних Сил інших держав на територію України.

Підтвердженням наявності у Верховній Раді відповідних зовнішніх функцій є її законодавчі повноваження щодо засад зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи; щодо основ національної безпеки, організації Збройних Сил України; щодо правового режиму воєнного і надзвичайного стану, які визначаються виключно Законами України.

У становленні парламентаризму майже кожної країни одним із найскладніших, найтриваліших і найважчих є встановлення певної системи, порядку в роботі її парламенту. Це зумовлено багатьма факторами: змістом і формами його роботи, складом та структурою, статусом й навіть особистими рисами парламентарів тощо.

Першочергове значення у встановленні порядку роботи парламенту має його нормативно-правове визначення. Порядок роботи Верховної Ради, а також її органів та посадових осіб визначається Конституцією, Регламентом