Притягнення до юридичної відповідальності передує юридичній від-повідальності. Юридична відповідальність, зокрема й кримінальна відповідальність, як і форми притягнення до юридичної відповідальності, визначаються та встановлюються законами. Відповідно до положень п. 14.22ч. 1 ст. 92 КУ тільки законами України визначаються "судочин-ство ... організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства", а також "засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є зло-чинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них". Системний аналіз норм КПК статей 147, 242, 246 та ін. дає підстави дійти висновку, що притягнення до кримі-нальної відповідальності як стадія кримінального переслідування почи-нається від моменту винесення слідчим постанови про притягнення особи як обвинуваченого та пред'явлення їй обвинувачення. Так, п. 4 ч. 1 ст. 242 КПК передбачає, що в разі віддання обвинуваченого до суду суддя одноосібне чи суд на розпорядчому засіданні зобов'язані з'ясува-ти, "чи притягнуті до відповідальності всі особи, які зібраними в справі доказами викриті у вчиненні злочину", а відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 246 цього Кодексу суд на розпорядчому засіданні може вирішити повернути справу на додаткове розслідування за "наявності підстав для притягнення до кримінальної відповідальності інших осіб, коли окремий розгляд справи про них неможливий".

Згідно з пунктами 1.1 та 1.2 Рішення КС України у справі за конститу-ційним поданням МВС України щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 80 Конституції України (справа про депутатську недоторканність) від 27 жовтня 1999 р. кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду, а притягнення до кримінальної відповідальності як стадія кримінального переслідування починається з моменту пред'явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.

Закінчується кримінальна відповідальність з моменту припинен-ня відбування покарання.

Підстави кримінальної відповідальності.

У класичній школі кримінального права вчення про підстави криміналь-ної відповідальності базується на філософському вченні про підстави соціальної відповідальності людини за свої вчинки. Відповідно до цього вчення, до відповідальності варто притягати тільки тоді, коли в суб'єкта була воля вибору поведінки, тобто він міг діяти згідно з вимогами зако-ну, але ігнорував цю можливість. Ця дилема співзвучна одному з основ-них питань філософії - питанню свободи волі, щодо якого можна ви-ділити три основні теорії.

Фаталістична - припускає жорсткий уплив обставин на вчинки лю-дини, і відсутність будь-якої волі вибору.

Індетерміністична теорія основоположником є /. Кант;, припу-скає абсолютну свободу волі, що не залежить від зовнішніх умов і обставин. Підставою відповідальності в такому разі буде зла воля злочинця.

Детерміністична теорія Ф. Знгельс ґрунтується на причиновій зумовленості свідомості та волі людини. Підставою відповідальності в теорії Ф. Знгельса є усвідомлення злочинцем своїх дій.

Підставою кримінальної відповідальності більшість вчених визнає на-явність у вчиненому складу злочину А. Піонтковський, В. Кудрявцевтз ін..

Підставою притягнення особи до кримінальної відповідальності може бути також його вина, що містить відповідність вчиненому складу зло-чину, однак не обмежується цим. На думку А. Сахарова, підставою кримінальної відповідальності є склад злочину й особа. А за Б. Ники-форовим - вина та винність.

Підставою кримінальної відповідальності може бути й учинення зло-чину А. Санталов. У літературі досить чітко прослідковується думка про злочин як діяння, що відповідає ознакам конкретного складу зло-чину. Однак пряме тлумачення закону не ототожнює ці поняття.

Стаття 2 КК вказує, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільне небезпечного діяння, що містить склад злочину, передбачений цим Кодексом.

Більшість учених також дійшли висновку, що підставою криміналь-ної відповідальності є наявність у вчиненому особою суспільно небез-печному діянні ознак конкретного складу злочину, передбаченого чин-ним кримінальним законодавством.

Цікавий такий факт, джерелом цієї теорії є класична школа кримі-нального права. Ще на початку XIX століття німецький криміналіст А. Фейєрбах обґрунтував у теорії та зміг переконати законодавців за-кріпити в чинному законі положення, що діяння є злочином, якщо воно відповідне складу злочину. Це положення повторювалося в багатьох законодавствах континентальної системи права, що особливо були на-ближені до німецької школи права.

Виходячи з цього, можна визначити дві підстави кримінальної відпо-відальності:*

фактична - це вчинення особою в об'єктивній реальності суспіль-но небезпечного діяння;*

юридична - це передбаченість діяння КК.

Тобто склад злочину, так званим, з'єднувальним "містком" між ре-альним діянням і нормою закону.

Також можна виділити матеріальну та процесуальну підстави кри-мінальної відповідальності:*

матеріальна - це вчинення злочину;*

процесуальна - це обвинувальний вирок суду.

Форми реалізації кримінальної відповідальності.

Форми реалізації кримінальної відповідальності:

призначення покарання;

звільнення від покарання (ст. 74);

звільнення від відбування покарання (статті 75, 84).

Призначення покарання. Суд призначає покарання:

? у межах, встановлених у санкції статті Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Ця вимога озна-чає, що суд може призначити покарання лише в межах санкції статті Особ-ливої частини КК, за якою кваліфіковано дії винного;

? відповідно до положень Загальної частини КК. Це означає, що суд повинен керуватися положеннями, що передбачені в Загальній частині КК і належать як до злочину й умов відповідальності за нього, так і до покарання, його мети, видів, умов їх призначення тощо. Наприк-лад, призначаючи покарання за замах на злочин, суд повинен зважати на ступінь здійснення злочинного наміру та причини, унаслідок яких злочин не було доведено до кінця ч. 1 ст. 68 ККУ . Суд зобов'язаний керу-ватися й іншими положеннями Загальної частини КК, зокрема йому надані широкі можливості звільнення від кримінальної відповідальності й покарання відповідно до статей 44 і 74 КК;

? зважаючи на ступінь тяжкості вчиненого злочину особу винного й обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Ступінь тяжкості злочину визначається