Не може визнаватися такою, що ухиляється від слідства чи суду, особа, що вчинила злочин, про який ще невідомо правоохоронним органам, а також особа, причетність якої до вчиненого злочину ще не встановлено.

Зупинення строку давності притягнення до кримінальної відпо-відальності означає, що перебіг його припиняється на весь час, упро-довж якого особа, котра вчинила злочин, ухилялася від слідства чи суду. Після затримання особи чи її з'явлення із зізнанням перебіг строку давно-сті поновлюється від дня затримання або з'явлення до правоохоронних органів. У такому разі час, який сплинув до моменту ухилення від слідства чи суду, підсумовується до часу, що пройшов після затримання особи або її з'явлення із зізнанням. Якщо сукупно час до моменту набрання вироком законної сили становить п'ятнадцять років і давність не була перервана скоєнням нового злочину, особа звільняється від криміналь-ної відповідальності. У такому разі закон передбачає недиференційо-ваний загальний для всіх строк давності притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які ухиляються від слідства та суду. Факт свідомо-го ухилення особи від відповідальності свідчить про те, що вона все ще є суспільне небезпечною та це зумовлює необхідність більш суво-рого підходу до неї при вирішенні питання про давність притягнення до кримінальної відповідальності.

Перебіг строку давності притягнення до кримінальної відповідаль-ності переривається, якщо особа вчинила новий злочин.

Умови такого переривання строків давності й особливості наслідків

1. Новий злочин, учинений особою, має бути середньої тяжкості, тяжким або особливо тяжким. Якщо особа вчинила злочин невеликої тяжкості, строк давності за перший злочин продовжує спливати, як і досі, а строк давності кримінального переслідування за новий злочин почи-нає спливати окремо, незалежно від першого злочину. Наприклад, якщо особа спочатку вчинила підміну дитини ст. 148 ККУ , то вчинене пізніше зловживання опікунськими правами ст. 167 ККУ не перериває перебігу п'ятирічного строку давності щодо першого злочину, оскільки другий злочин за класифікацією ст. 12 ККУ належить до злочинів невеликої тяж-кості. Строк давності за другий злочин починає спливати з дня його вчинення.

2. Учинення нового злочину середньої тяжкості, тяжкого чи особли-во тяжкого злочину перериває сплив як диференційованих строків давності, вказаних у ч. 1 ст. 49 КК, так і 15-річного загального для всіх строку давності щодо осіб, які ухиляються від слідства та суду, перед-бачений ч. 2 ст. 49 КК;

3. У разі переривання строку давності у зв'язку зі вчиненням нового злочину частина строку давності, що спливла до моменту вчинення нового злочину, втрачає своє значення та до уваги не береться. Обчислення давності в такому разі починається від моменту вчинення нового злочину одноч'асно, паралельно та самостійно щодо кожного з них. Наприклад, особа, що схиляла неповнолітніх до вживання одур-манюючих засобів ст. 324 ККУ , до закінчення трирічного строку давності умисно вбила свою новонароджену дитину ст. 117 ККУ . Із часу останньо-го злочину наново починається трирічний строк давності за перший злочин і п'ятирічний строк давності - за другий. Якщо після скоєння другого злочину пройшов трирічний строк, особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності за схиляння неповнолітніх до вживан-ня одурманюючих засобів, а коли мине п'ятирічний строк, вона звільняється від кримінальної відповідальності й за умисне вбивство своєї новонародженої дитини.

Згідно з ч. 4 ст. 49 КК, питання застосування строку давності до особи, що вчинила особливо тяжкий злочин, за який згідно із законом може бути призначене.довічне позбавлення волі, вирішує суд.

Необхідність особливого законодавчого розв'язання питання за-стосування інституту давності за такі злочини зумовлена підвищеною суспільною небезпечністю осіб, що їх вчиняють. Застосування чи неза-стосування судом цього інституту провадиться зважаючи на особливо-сті справи, а також поведінку винного. Закон надає суду право не за-стосовувати строк давності лише у випадку, якщо довічне позбав-лення волі як вид покарання вказане у відповідній статті кримінально-го закону, що був чинним на час вчинення злочину, або на час розгляду в суді. Якщо суд визнає неможливим застосувати інститут давності, він усе ж не може призначити такій особі довічне позбавлення волі та виносить вирок про призначення йому покарання у виді позбавлен-ня волі на певний строк.

Окрім вказаного вище факультативного порядку незастосування строку давності притягнення до кримінальної відповідальності, закон, у відповідності до норми міжнародного права, передбачає обов'язко-ве незастосування цього інституту ч. 5 ст. 49 щодо осіб, які вчиняли злочини проти миру, безпеки людства, передбачені статтями 437-439, ч. 1 ст. 442 КК. Особи, що вчинили такі злочини, можуть бути притяг-нені до кримінальної відповідальності незалежно від часу, що сплинув від моменту його вчинення, зокрема й за порушення законів і звичаїв війни, застосування зброї масового знищення, геноцид, посягання на життя представника іноземної держави, - із можливим призначен-ням покарання у виді довічного позбавлення волі.

Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з перебігом строку притягнення до кримінальної відповідальності здійснюється тільки судом і є обов'язковим, окрім рішення суду щодо осіб, які вчинили особливо тяжкі злочини, за котрі передбачено можливість призначен-ня покарання у виді довічного позбавлення волі.

Порядок звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, передбачений ст. 11-1 та частинами З, 4ст. 7-1 КПК України.

Істотною новелою ст. 49 КК треба вважати те, що вона чітко встанов-лює кінцевий момент перебігу строків давності - день набрання ви-роком суду законної сили. Ніякі процесуальні рішення щодо притягнення особи до кримінальної відповідальності, згідно з новим КК, перебіг строків давності не переривають. Така позиція узгоджується з прин-ципом презумпції невинуватості