Звільнення від покарання. Відповідно до ч. 4 ст. 74 КК, особа, яка вчинила злочин невеликої чи середньої тяжкості, може бути за ви-роком суду звільнена від покарання, якщо буде визнано, що, беручи до уваги бездоганну поведінку та сумлінне ставлення до праці, цю особу на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільне небезпеч-ною. Таке звільнення особи від покарання можливе при констатації судом того, що вона вже не є суспільне небезпечною, тож до неї недо-цільно застосовувати кримінальне покарання. Оцінка судом особи вин-ного відіграє тут вирішальну роль.

Для визнання особи такою, що вже не вважається суспільне небез-печною, необхідно констатувати, що після вчинення злочину вона по-водилася бездоганно та сумлінно ставилася до праці. Це має спостеріга-тися протягом порівняно тривалого часу. Тільки в такому разі можна гово-рити про формування в особи стійких позитивних навичок і установок, які б свідчили про її виправлення та недоцільність відбування покарання При цьому суд зважає на три обов'язкові обставини:

1) особа вчинила злочин невеликої чи середньої тяжкості;

2) особа після вчинення злочину поводилася бездоганно та сумлінно ставилася до праці;

3) на час розгля-ду справи в суді особу не можна вважати суспільне небезпечною.

Звільнення від відбування покарання (статті 75, 84 КК) Звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується судом до осо-би, якій призначено як покарання виправні роботи чи службове об-меження для військовослужбовців, обмеження або позбавлення волі на строк до п'яти років ч. 1 ст. 75 ККУ . Неповнолітній може бути звільнений від відбування покарання з випробуванням лише в разі засудження його до позбавлення волі ч. 2 ст. 104 ККУ .

При цьому беруть до уваги тяжкість злочину, особу винного й інші обставини справи, що свідчать про можливість виправлення засудже-ного без відбування покарання..

У такому разі суд ухвалює звільнити засудженого від відбування при-значеного покарання, якщо він протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього обо-в'язки. Іспитовий строк встановлюється судом тривалістю від одного до трьох років ч. З ст. 75 ККУ , а неповнолітньому - від одного до двох років ч. З ст. 104 ККУ . Цей строк обчислюється від дня постановлення вироку незалежно від того, судом якої інстанції застосовано ст. 75 КК. .У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням можуть бути при-значені додаткові покарання - штраф, позбавлення права обіймати певні посади чи провадити певну діяльність і позбавлення військового, спеці-ального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.

У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може покласти на засудженого такі обов'язки:

1) публічно чи в іншій формі вибачитися перед потерпілим;

2) не виїздити за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи;

3) повідомляти орган кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання, роботи чи навчання;

4) періодично з'являтися для реєстрації в органи кримінальчо-виконавчсї системи;

5) пройти курс лікування від алкоголізму, наркоманії чи захворюван-ня, небезпечного для здоров'я інших осіб.

Інститути звільнення від кримінальної відповідальності:

Поняття та значення інституту звільнення від кримінальної відповідальності у кримінальному праві.

Кримінальне законодавство 2001 р., яке загалом уже характеризу-валось як новий крок у напрямку демократизації, гуманізації, звуження меж кримінальної репресії, виділило інститут звільнення від криміналь-ного покарання в окремий розділ Загальної частини Кримінального кодексу, розмістивши його перед розділами, які визначають поняття, систему, види покарання та порядок його призначення. Така структури-зація не випадкова, а має глибокі теоретичні та практичні підвалини. Вона повинна націлювати практичних працівників на якнайширше (звичайно, в межах розумного) його застосування при вирішенні питання про кримінальну відповідальність. Одночасно в Особливій частині КК України розширено кількість спеціальних випадків звільнення від кримінальної відповідальності при вчиненні окремих злочинів.

Реалізація в життя положень Конституції України, зокрема статей, які закріплюють провідну роль суду, визначило і таку новацію кримінального законодавства, як віднесення вирішення питань про звільнення від кримінальної відповідальності виключно до компетенції судових органів. КК України (ч.2 ст.44) чітко зафіксував це положення, зазначивши: "Звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом, здійснюються виключно судом. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності встановлюється законом".

Часові межі застосування цього інституту простягаються від моменту вчинення злочину до дня, коли закінчується строк давності притягнення до кримінаїьної відповідальності, визначеного ст. 49 КК. До моменту набрання вироком законної сили можливе прийняття рішення про звільнення від кримінальної відповідальності навіть після проголошення вироку. Так, наприклад, суд апеляційної або касаційної інстанції може відмінити постановлений місцевим судом вирок, після чого знову стає можливим застосування інституту звільнення від кримінальної відповідальності.

Застосування судом цього інституту визначає припинення існування кримінально-правових правовідносин, які виникли між особою, яка вчинила передбачене Особливою частиною КК України злочинне діяння, та компетентними органами держави, вповноваженими вирішувати питання кримінальної відповідальності.

З цього моменту в суб'єктів кримінально-правових правовідносин зникають права й обов'язки, якими вони наділені у зв'язку з їх виникненням.

Однак застосування інституту звільнення від кримінальної відповідальності не є визнанням факту невинності особи у вчиненні злочину. Всі види звільнення від кримінальної відповідальності є проявом гуманності держави до особи, а не реабілітуючими обстави-нами, які свідчать про невинність особи.

Яким же чином можна визначити інститут звільнення від кримінальної відповідальності?

Звільнення від кримінальної відповідальності є актом гуманності держави, який постановляється судом і полягає у відмові від криміналь-ного переслідування особи, яка вчинила злочин, притягнення її до кримі-нальної