Звідси випливає, що характерними ознаками договору як юри-дичного факту є те, що в ньому виражається взаємна воля сторін, а також те, що він є узгодженими діями суб'єктів, спрямованими на досягнення певних цивільно-правових наслідків: встановлення, зміну, припинення цивільних правовідносин.

За своєю правовою природою будь-який цивільно-правовий до-говір є правочином. Категорії "правочин" і "договір" співвідносять-ся між собою як загальне і окреме: кожний договір є правочином, але не кожний правочин є договором. Договорами є лише дво- чи багатосторонні правочини, тоді як правочином можуть бути також дії однієї особи, спрямовані на встановлення, зміну, припинення тощо цивільних прав і обов'язків (односторонні правочини). Отже, на договори поширюються загальні положення щодо правочинів, встановлені гл.16 ЦК.

Слід зазначити, що поняття "договір" використовується також в інших галузях законодавства (наприклад, трудовий договір, адмі-ністративний договір тощо). Проте там договір виступає як катего-рія відповідної галузі права з відповідними особливостями визначення та правового регулювання. До деяких з таких договірних від-носин цивільно-правові норми можуть застосовуватися за умови, що це прямо передбачено законодавством.

Сутність, а також значення цивільно-правового договору най-більш яскраво виявляються в функціях, що ним виконуються. До функцій цивільно-правового договору належать: регулятивна, ініці-ативна, програмно-координаційна, інформаційна, гарантійна, за-хисна.

Регулятивна функція договору зумовлена зростанням його зна-чення як джерела (форми) регулювання цивільних відносин. Вона означає, що договір розцінюється як форма цивільного законо-давства. Він може встановлювати права й обов'язки не тільки для учасників конкретних відносин, а й для інших осіб, які вступають у відносини з учасниками цього договору.

Ініціативна функція договору полягає в тому, що він є актом вияву ініціативи і реалізації диспозитивності сторін.

Програмне-координаційна функція означає, що договір є своє-рідною програмою поведінки його учасників і засобом координації цієї поведінки.

Інформаційна функція виявляється в тому, що договір містить певну інформацію про права і обов'язки сторін.

Гарантійна функція зводиться до залучення з метою стимулю-вання належного виконання договору системи забезпечувальних засобів, які також отримують договірну форму.

Захисна функція полягає в застосуванні механізму захисту по-рушених прав шляхом примусу до виконання зобов'язання в нату-рі, відшкодування збитків тощо [2, c.24].

Називають також інші функції договору. Наприклад, відзнача-ється роль договору як засобу, що дисциплінує цивільний обіг. При цьому підкреслюється, що договірна дисципліна, тобто найсуворі-ше виконання договірних зобов'язань, є найважливішим елементом правового механізму, що покликаний забезпечити стабільність ринкової економіки, захист законних прав і інтересів учасників торгового обігу та інших цивільно-правових відносин.

Однією із засад договірних зобов'язань, як і засад приватного права взагалі, є свобода договору, яка є неодмінною ознакою, пе-редумовою і умовою існування ринкової економіки.

Стаття 627 ЦК визначає свободу договору таким чином: "Відпо-відно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні до-говору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуван-ням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості".

Звідси випливає, що свобода договору означає:

1) неприпустимість примусу вступу в договірні відносини. Учас-ники цивільного обігу мають право вільно, виходячи з власних ін-тересів, вирішувати, вступати їм у договірні відносини чи не всту-пати. Як виняток з загального правила, обов'язок вступу в договір-ні відносини може бути прямо встановлений актом цивільного законодавства (публічний договір — ст.633 ЦК) або передбачений угодою сторін (ст.635 ЦК);

2) можливість вільного вибору майбутнього контрагента. Винят-ки з цього правила можуть встановлюватися лише законом. На-приклад, підприємець за публічним договором бере на себе обов'язок продати майно, надати послуги тощо кожному, хто до нього звернеться (ст.633 ЦК);

3) можливість сторін вільно визначати характер (вид, тип) дого-вору, який вони укладають. Це означає, що сторони за своїм вибо-ром вправі укладати як договори, передбачені цивільним законо-давством, так і договори, що не передбачені цивільним законодавс-твом, але не суперечать його загальним засадам (так звані "безімен-ні" або ж "непойменовані" договори);

4) можливість учасників договору вільно визначати його зміст.

Водночас принцип свободи договору логічно доповнюється ви-могою обов'язковості його виконання сторонами (ст.629 ЦК). Та-кий принцип має тисячолітню історію, спираючись у його сучас-ному вигляді на сентенцію римського приватного права "Pacta sunt servanda". Такий підхід пояснюється тим, що сторони договору, вільно взявши на себе певні права та обов'язки, стають учасника-ми зобов'язання, а відтак перебувають у становищі "юридичної пов'язаності" своїм же рішенням про укладення договору на певних умовах.

Загальні вимоги щодо виконання зобов'язань встановлені гл.48 ЦК. Відмова від виконання договору можлива лише у випадках і з підстав, передбачених самим договором або законом (ст.651 ЦК). Невиконання або неналежне виконання сторонами договору спри-чиняє наслідки, встановлені гл.51 ЦК [1].

1.3. Місце договору комісії серед цивільно-правових договорів

Договір комісії — це договір, за яким одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента (ст.1011 ЦК).

Цей договір регулює гл.69 ЦК. Законом можуть бути встановлені особливості договору комісії щодо окремих видів майна (ст.1028 ЦК).

Особливості договору комісії, предметом якого є окремі види товарів, передбачені у підзаконних нормативно-правових актах, зокрема Правилах комісійної торгівлі непродовольчими товарами, затверджених наказом МЗЕЗ України від 13 березня 1995р. №37, Правилах роздрібної торгівлі транспортними засобами та номерними агрегатами, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції від 31 липня 2002 р. №228,