За загальним правилом комісіонер не відповідає перед комітентом за виконання договору третьою особою, укладеного ним за рахунок комітента (ч.2 ст.402 ЦК 1963 р.). У цьому ж випадку не було делькредере комісіонера. Тому арбітражна наглядова колегія Вищого арбітражного суду України визнала, що голова арбітражного суду м. Києва слушно дійшов висновку про безпідставність пред'явлення до відповідача позову і відмовив у його задоволенні.

При виконанні угоди третьою особою права та інтереси комітента забезпечуються покладанням па комісіонера обов'язку исгапного повідомлення комітента про факти порушення третьою особою угоди і збирання необхідних доказів, що їх підтверджують;

3) зберігати майно комітента. Комісіонер відповідає перед комітентом за втрату, нестачу або пошкодження майна комітента (ч.І ст. 1021 ЦК) Така відповідальність настає лише за винні втрату, пошкодження або нестачу майна. Для звільнення від відповідальності комісіонер має довести відсутність своєї вини, тобто навести факти, які свідчать, що ним вжито всіх заходів для забезпечення збереження майна.

Якщо при прийнятті комісіонером майна, що надійшло від комітента, або майна, яке надійшло для комітента, будуть виявлені нестача чи пошкодження, а також у разі завдання шкоди майну комітента комісіонер повинен негайно повідомити про це комітента і вжити заходів щодо охорони його прав та інтересів.

Комісіонер, який не застрахував майно комітента, відповідає за його втрату, нестачу, пошкодження, якщо він був зобов'язаний застрахувати майно за рахунок комітента відповідно до договору або звичаїв ділового обігу;

4) після вчинення правочину за дорученням комітента — надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії (ст.1022 ЦК). Комітент, який має заперечення щодо звіту комісіонера, повинен повідомити його про це протягом ЗО днів від дня отримання звіту. Якщо такі заперечення не надійдуть, звіт вважається прийнятим.

Комісіонер має право для забезпечення своїх вимог за договором комісії притримати річ, яка має бути передана комітентові (ст. 1019 ЦК). Комісіонер також має право відрахувати належні йому за договором суми з усіх грошових коштів, що надійшли до нього для комітента, якщо інші кредитори комітента не мають переважного перед ним права на задоволення своїх вимог з грошових коштів, що належать комітентові (ст. 1020 ЦК).

ІІ. ПОНЯТТЯ, СТОРОНИ ТА ПРЕДМЕТ ДОГОВОРУ КОМІСІЇ

2.1. Поняття, сторони та сфера застосування

договору комісії

Суб'єкти торговельної діяльності, які спе-ціалізуються на виробництві і реалізації товарів, завжди заці-кавлені в тому, щоб знизити загальний рівень товарних запасів, зменшити загальну кількість торговельних операцій і в той же час наблизитися до споживача.

Законодавство України, що регулює посередницьку діяль-ність у сфері товарообігу, істотно відстає від торговельної практики. Незважаючи на те, що фактично в торговельній діяльності беруть участь торгові агенти, брокери, консигнато-ри і консигнанти і т.д., законодавство України не визначає їх юридичний статус та суть діяльності.

У міжнародній практиці торгове посередництво виражаєть-ся у таких видах послуг, кредитування сторін, рекламні заходи, страхування товарів та ін.

Щоб зрозуміти суть договору комісії,, необхідно звернутися до норм міжнародного торгового права і звичайно до норм цивільного права України.

Визначення договору комісії дано у ст. 395 ЦК України. За договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за винагороду вчинити одну або кілька угод від свого імені за рахунок комітента.

З даного визначення можна зробити висновок, що за до-говором комісії вчиняються угоди не безпосередньо особою, зацікавленою в їх кінцевому результаті, а за її дорученням і за її рахунок іншою особою.

За угодами, що їх укладає комісіонер з третіми особами, набуває права і стає зобов'язаним комісіонер, а не комітент, бо він укладає угоди хоч і за рахунок комітента, але від свого імені. Це характерна риса договору комісії.

Слід розрізняти внутрішні правовідносини комітента з комі-сіонером, що встановлюються договором комісії, і зовнішні правовідносини комісіонера з третіми особами, з якими він укладає угоди за дорученням комітента. Треті особи при укладенні договору з комісіонерами не мають ніякого відно-шення до комітента. Із зовнішньої сторони комісіонер висту-пає перед третіми особами як власник товару, як сторона до-говору. Укладаючи договір з третіми особами від свого імені як самостійний розпорядник товару, комісіонер передає покупцеві право власності, незважаючи на те, що він не є власником проданого товару. За комітентом право власності на комісійне майно зберігається до того моменту, поки воно не продано комісіонером і не перейшло у власність третіх осіб. Якщо майно індивідуально-визначене, то право власності зберігається за комітентом до моменту укладення договору купівлі-продажу між комісіонером і третьою особою. Якщо майно визначено родовими ознаками, то право власності зберігається за комітентом до моменту передачі комісіоне-ром цих речей третій особі. Кінцевим правовим результатом є той, який настає при вчиненні комісіонером угод з третіми особами.

Внутрішня сторона взаємовідносин між комітентом і комісіонером де в чому має спільні риси із взаємовідносина-ми довірителя і повіреного. Основою таких взаємовідносин є договір дорученням

Схожість договору доручення та договору комісії полягає в тому, що і в договорі доручення є третя особа, а також у тому, що на підставі цих договорів одна сторона (повірений чи комісіонер) укладає угоди в інтересах другої сторони (довіри-теля чи комітента). Але між ними існують і істотні відмінності. Так, за договором комісії комісіонер укладає угоди від свого імені, а за договором доручення повірений виступає від імені довірителя. У комісіонера виникають права та обов'язки щодо третьої особи, повірений же ніяких прав та обов'язків за укладеними угодами не набуває. Договір комісії зумовлює виникнення