Для договору комісії необхідно, щоб намір комісіонера перенести на іншу особу наслідок даних угод з третіми осо-бами збігся з наміром комітента прийняти на себе наслідки угод, що укладаються. Комісіонер укладає угоди не для себе, а для комітента, що дав доручення, тому комісіонер зобов'я-заний передати комітентові майно, отримане для нього, а також набуті для нього права та обов'язки. Тобто, якщо у зовнішніх правовідносинах спочатку носієм усіх прав та обо-в'язків за угодами з третіми особами є комісіонер, то внаслі-док внутрішніх правовідносин між комітентом і комісіонером майнові наслідки цих угод мають бути зрештою перенесені на комітента.

Для виникнення договору комісії потрібна згода сторін. Інакше кажучи договір комісії вважається укладеним з того моменту, коли у відповідній до закону формі сторони виявили свою взаємну волю щодо всіх істотних умов договору. Це означає, що права та обов'язки сторін з'являються ще до передачі майна комітентом комісіонерові.

Договір комісії є двостороннім, тобто таким, у якому кожна сторона (комісіонер і комітент) має певні права та обов'язки. Звідси випливає, що договір комісії є сплатним, адже кожна сторона зобов'язується вчинити на користь іншої сторони певну дію. Зокрема комісіонер зобов'язується укласти на користь комітента передбачену договором угоду, а комі-тент — сплатити обумовлену винагороду. Ознака оплатності є настільки характерною, що право на винагороду у комітента виникає незалежно від того, чи було воно спеціально перед-бачено договором. Хоч договір комісії між громадянами може бути і безоплатним, проте не тому, що це передбачено законом, а тому, що на це є воля сторін.

Сторонами договору комісії є комітент і комісіонер. Комітент— це особа, яка доручає в її інтересах і за її рахунок іншій особі вчинити певні угоди. Комісіонер — це особа, яка вчиняє угоди або інші юридичні дії від свого імені за рахунок комітента. Комісіонером можуть бути як громадяни, так і юридичні особи. Комісіонерами, як правило, виступають відповідні організації у межах своєї спеціальної правоздат-ності, зокрема державні та кооперативні комісійні магазини, зовнішньоторговельні організації. Згідно з Правилами комі-сійної торгівлі непродовольчими товарами, затвердженими наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України від 13 березня 1995 р. № 371 учасниками сторін тор-говельного процесу на комісійних засадах є господарюючий суб'єкт, що приймає товар на комісію (комісіонер), і грома-дянин, підприємство, установа, організація, які здають товар на комісію (комітент). Дозволяється приймати на комісію вироби кооперативів, малих підприємств, громадян, які за-ймаються індивідуальною трудовою діяльністю і т.д. Господа-рюючим суб'єктам за рішенням місцевих органів державної виконавчої влади дозволяється приймати певне майно від державних організацій, кооперативних, сімейних, колектив-них та приватних підприємств, установ, вузів, тобто у Прави-лах перелічені суб'єкти, які можуть бути комітентами.

Крім комітента і комісіонера, у відносинах комісії бере участь третя особа, з якою комісіонер укладає угоду в інте-ресах комітента. Не будучи стороною у договорі, третя особа в принципі є учасником комісійних відносин у стадії виконан-ня договору, оскільки вона набуває тих прав, які мав комітент щодо майна. Проте, сам по собі цей перехід прав не пов'язує у правовому відношенні комітента і третю особу, адже третя особа не може заявити претензії до комітента щодо якості на-бутого майна, так само і комітент не може стягнути вартість майна з третьої особи. Комітент і третя особа не відповідають один перед одним, з усіма претензіями кожен з них може звертатися лише до комісіонера.

Договір комісії має широку сферу застосування як у внут-рішньому, так і зовнішньому оборотах. Договір комісії уклада-ють комісійні магазини з громадянами, іншими юридичними особами на продаж товарів широкого вжитку.

Організації споживчої кооперації укладають договори комісії з виробни-ками щодо продажу лишків сільськогосподарської продукції. Договір комісії укладають також з підприємствами, товарними біржами для реалізації матеріалів, устаткування тощо.

Громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю, і виробничі кооперативи реалізують через комісійні магазини товари, що виготовляють. Зовнішньоторговельні об'єднання також виконують комісійні доручення організацій на закупівлю імпортних товарів за кордоном.

Як особливий вид договорів, договір комісії регулюється законодавством ФРН, Франції та Швейцарії. У країнах з дуалістичною системою приватного права договір комісії роз-глядається як торгова угода і регулюється торговими кодек-сами.

Найбільш повно договір комісії і пов'язані з ним відно-сини врегульовано в Німецькому цивільному праві та швей-царському зобов'язальному законі. В сучасному обігу договір комісії опосередковує різного роду банківські опе-рації. Відносини між комісіонером і комітентом у цих держа-вах регулюються погодженими сторонами умовами комісії, спеціальними нормами торгового законодавства і торговими звичаями.

У праві Великобританії та США договору комісії як такого немає. Там існує так званий агентський договір, згідно з яким одна особа (агент) вчиняє дії за дорученням і за рахунок іншої особи (принципала)2. Створений в основному судовою прак-тикою Великобританії агентський договір нині не лише широке використовується в майновому обігу всередині держав за-гального права, а й є також одним із найпоширеніших видів міжнародних угод.

Агентський договір може бути спрямо-ваний на вчинення як юридичних, так і фактичних дій, кінце-вою метою яких є встановлення договірних зобов'язань між принципалом і третьою особою. Як правило, агент діє від імені принципала і відповідно укладені ним або за його сприянням угоди створюють права та обов'язки безпосередньо для принципала.

Судова практика допускає й інші способи вступу агента у відносини з третіми особами