При пом’якшенні санкції норми Особливої частини КК новий закон може: а) встановлювати інший, менш тяжкий видосновного покарання (одного із альтернативних основних покарань за рівності інших основних покарань); б) скасовувати найбільш тяжке серед альтернативних основних покарань; в) робити максимальну межу основного покарання того ж виду (одного із альтернативних основних покарань) нижчою (меншою); г) робити мінімальну межу основного покарання того ж виду (одного із альтернативних основних покарань) нижчою (меншою); д) не передбачати додаткове покарання; е) встановлювати інший, менш тяжкий вид додаткового покарання (одного із альтернативних додаткових покарань); є) скасовувати найбільш тяжке серед альтернативних додаткових покарань; ж) робити максимальну межу додаткового покарання того ж виду (одного із альтернативних додаткових покарань) нижчою (меншою); з) робити мінімальну межу додаткового покарання того ж виду (одного із альтернативних додаткових покарань) нижчою (меншою); й) робити додаткове покарання (одне із альтернативних додаткових покарань) факультативним, а не обов’язковим; і) передбачати меншу кількість додаткових обов’язкових покарань; к) робити додаткове покарання (одне із альтернативних додаткових покарань) таким, що може бути приєднане лише до окремих, а не до будь-якого із основних покарань, тощо.

Пом’якшення кримінальної відповідальності особи за вчинене іншим чином (без зміни санкції відповідної норми Особливої частини КК) відбувається шляхом: зменшення (зниження) часової, грошової або іншої верхньої чи нижньої межі того чи іншого виду покарання, визначеного у розділі X Загальної частини КК; встановлення можливості застосування при вчиненні того чи іншого злочину умовно-дострокового звільнення від відбування покарання або зменшення строків, які необхідно відбути для такого звільнення; зміни чи виключення обставин, що обтяжують покарання; зменшення строків погашення судимості тощо. Однак у новому законі немає рішення питання про те, як саме. Якщо покарання виходить за межі, встановлені новим законом, то при скороченні покарання до меж, установлених новим законом, необхідно вирішити питання про те, наскільки близько до верхньої межі або до нижньої межі повинне застосовуватися покарання, встановлене під час чинності старого закону.

М.. Блум і А. Тілле запропонували важливе доповнення, що дозволяє в будь-якій ситуації призначити менше покарання, чим було передбачено новим законом, що має більш висока верхня межа санкції. Доповнення полягає в наступному: «Суд, застосовуючи новий закон, що встановлює санкцію з більш низькими мінімальною межею покарання, у відношенні діянь, зроблених до його вступу в силу, не вправі виходити за межі максимального покарання, передбаченого санкцією старого закону».Думаю, що в даному випадку можна говорити про «комбіноване» застосування правил чинності карного закону в часі, коли при кваліфікації діяння застосовується правило про зворотну силу (ст.5 КК), а при призначенні покарання фактично застосовуються правила, відповідно до якого застосовується закон, що діяв під час вчинення злочину.

Можна навіть застосувати математичний метод, що полягає в наступному. Визначити в процентному відношенні розмір покарання, призначеного засудженому, стосовно верхньої і нижньої межі даного виду покарання. Відповідно, при зниженні нижньої чи нижньої межі даного виду покарання, розмір покарання призначенного засудженому, варто визначати в аналогічному процентному відношенні до верхнього або до нижньої межі покарання (у залежності від того, який з них змінився). Така практика була б найбільш справедливою, оскільки яких-небудь визначених орієнтирів безпосередньо в Кримінальному кодексі для зміни покарання немає.

Закон, який має зворотну дію в часі, поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання цим законом чинності та: а) не були притягнуті до кримінальної відповідальності (у цьому випадку кримінальна справа не може бути порушена у зв’язку з відсутністю події злочину); б) котрим пред’явлене обвинувачення у вчиненні злочину (кримінальна справа підлягає закриттю за відсутністю події злочину); в) засуджені обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, і відбувають покарання (відповідно до ст. 405-1 КПК звільнення від покарання і пом’якшення покарання у цьому випадку провадяться судом за заявою засудженого або за поданням прокурора чи органу, що відає виконанням покарання); г) відбули покарання, але мають непогашену чи незняту судимість.

Питання про застосування старого чи нового закону про кримінальну відповідальність у випадках вчинення дій організатором, підбурювачем чи пособником злочину, тобто діянь, норми про відповідальність за які не мають власних санкцій, вирішується так само, як і у разі вчинення закінченого злочину його виконавцем, з урахуванням положень ст. ст. 29 —31.

Згідно з ч. 2 ст. 5 закон про кримінальну відповідальність, що встановлює злочинність діяння або посилює кримінальну відлові’ дальність, зворотної дії в часі не має.

Встановлення злочинності діяння (його криміналізація) може бути досягнуте шляхом: а) доповнення Особливої частини КК новими нормами чи окремими положеннями; б) зміни норм Особливої частини КК; в) внесення відповідних змін до норм Загальної частини КК; г) нового офіційного тлумачення кримінально-правової норми, яке змінює обсяг забороненої цією нормою поведінки.

Посилення кримінальної відповідальності може відбуватися шляхом зміни у бік посилення санкції тієї чи іншої норми Особливої частини КК або іншим чином.

При посиленні санкції норми Особливої частини КК новий закон може: а) встановлювати інший, більш тяжкий вид основного покарання (одного із альтернативних основних покарань за рівності інших основних покарань); б) скасовувати найменш тяжке серед альтернативних основних покарань; в) робити максимальну межу основного покарання того ж виду (одного із альтернативних основних покарань) вищою (більшою); г) робити мінімальну межу