держава не визнає своїм обов’язком повідомляти Україну про надання свого громадянства тій чи іншій особі. Якщо під час провадження кримінальної справи встановлено, що особа має, крім українського, ще й громадянство іншої держави, слід виходити із того, що набуття нею іноземного громадянства виключає її із числа громадян України (принцип єдиного громадянства).
Особою без громадянства , що проживає постійно в Україні, є особа, яку жодна із держав відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином і яка має постійне місце проживання на території України на підставі українських документів — посвідки на постійне проживання. Це може бути особа, яка перебуває на території України як іммігрант, прибула на навчання на термін дії угоди про навчання тощо.
Випадками, коли громадяни України, відповідно до її міжнародних договорів, не підлягають відповідальності за КК України у разі вчинення ними злочину за її межами ( принцип покровитель-ства) є, наприклад, відповідні положення Угоди між Україною та Республікою Польща у справі створення спільної військової частини для участі в міжнародних миротворчих і гуманітарних операціях п& егідою міжнародних організацій. Згідно з цією Угодою українські військовослужбовці спільного україно-польського миротворчого батальйону у разі вчинення ними злочину на території Польщі несуть кримінальну відповідальність не за КК України, а за КК Польщі, якщо злочин не пов’язаний з виконанням службових обов’язків, або, хоча й пов’язаний з виконанням таких обов’язків, але не спрямований виключно проти майна, безпеки України або виключно проти особи, майна іншого члена Збройних Сил України або цивільного персоналу України.
Положення ч. 2 ст. 7 відтворює правовий принцип - “одна дія двічі не карається”, який випливає із п. 7 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, де зазначено, що ніхто не повинен бути вдруге засуджений чи покараний за злочин, за який він уже був остаточно засуджений або виправданий відповідно до закону, і ст. 61 Конституції України, згідно з якою ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності, одного виду за одне й те саме правопорушення. У ст. ст. 35 — 37 Європейської конвенції про передачу провадження у кримінальних справах цей принцип визначений дещо вужче. Крім того, п. п. 2 і З ст. 35 Конвенції визначають випадки, коли Договірна Держава не зобов’язана визнавати принцип “одна дія двічі не карається”.
Ч. 2 ст. 7 виключає можливість невизнання в Україні вказаного принципу і надає можливість, прямо дозволену ст. 37 цієї Конвенції, для найбільш широкого його тлумачення: громадяни України, особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які за вчинені злочини зазнали покарання за межами України, не можуть бути притягнені в Україні до кримінальної відповідальності за ці злочини у будь-якому разі.
Проте закон не встановлює жодних перепон для того, щоб: а) притягнути особу в Україні до іншої, крім кримінальної, відповідальності. Наприклад, за вчинення розбою особа може бути притягнена до кримінальної і цивільно-правової відповідальності, за викрадення шляхом розтрати — до кримінальної, дисциплінарної і матеріальної або цивільно-правової відповідальності тощо; б) два чи більше рази притягнути особу до кримінальної відповідальності за вчинення нею двох чи більше злочинів, незалежно від того, на території України чи за її межами вони були вчинені.
Під особами, які зазнали покарання, у ч. 2 ст. 7 слід розуміти осіб, які відповідним судовим рішенням були засуджені з призначенням їм покарання. У межах дії Європейської конвенції про передачу провадження у кримінальних справах до вказаних осіб належать також особи, які були засуджені без призначення їм покарання, щодо яких було винесено рішення про застосування до них примусових заходів медичного чи виховного характеру, а так само особи, які були виправдані або звільнені судом від кримінальної відповідальності. Особами, які зазнали покарання, відповідно до вказаної вище Конвенції не є особи, щодо яких рішення про звільнення від кримінальної відповідальності було прийнято органом дізнання, слідчим або прокурором.
У зв’язку з різним визначенням складу злочину у кримінальному законодавстві різних країн може постати проблема встановлення факту, зазнала особа покарання за цей самий злочин або за інший. У таких випадках слід визначити, наскільки точну юридичну оцінку отримало фактично вчинене особою діяння. Якщо, наприклад, особа вчинила умисне тяжке тілесне ушкодження, що потягло смерть потерпілого, але зазнала покарання за межами України лише за вчинення умисного тяжкого тілесного ушкодження, це не виключає можливості притягнення її до кримінальної відповідальності за КК України за вчинене діяння з урахуванням його фактичних наслідків. Те саме стосується і випадків, коли особа за межами України зазнала стягнення за діяння, яке за законодавством відповідної держави визнається адміністративним порушенням, а за законодавством України — злочином.
2.2.2. Кримінальна відповідальність щодо злочинів, вчинених іноземцями або особами без громадянства за межами України
Іноземцем визнається особа, яка не належить до громадянства України і є громадянином (чи підданим) іншої держави чи держав. Іноземцем треба визнавати і колишнього громадянина України, громадянство якого було припинено внаслідок виходу з громадянства України, втрати громадянства України або за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.
Особою без громадянства, що не проживає постійно в Украпи, є особа, яку жодна із держав не вважає своїм громадянином і яка при цьому перебуває на території України тимчасово, без отримання посвідки на постійне проживання (транзитом, як турист, з метою тимчасового працевлаштування тощо), або взагалі ніколи не перебувала в Україні
Згідно з реальніш принципом дії закону про кримінальну