Одним з них є правомірність тактичного прийому, полягаюча у тому, що по своєму характеру, змісту і цілеспрямованості тактичні прийоми повинні повністю відповідати вимогам закону, точному виконанню його розпоряджень про порядок виробництва процесуальної дії.

Проте зустрічаються рекомендації, які не вписуються в структуру вимог карно-процесуального закону, наприклад, порада проводити допит спільно з оперативним працівником, оскільки дві людини почерпнуть для слідства більше корисного матеріалу, ніж одина. Але подібне розуміння закону не відповідає функціям органу дізнання, задача якого полягає в наданні допомоги розслідуванню шляхом проведення оперативно-розшукових заходів. Тому кожна особа повинна притягуватися до розслідування у чіткій відповідності до його обов'язків.

Правомірність тактичного прийому припускає його відповідність не тільки існуючому закону, але і науковій обґрунтованості, що є однією з гарантій достовірності, повноти і всебічності отриманих з його допомогою результатів. Тому тактичні прийоми повинні формуватися і розроблятися на основі наукових положень логіки, психології, наукової організації праці і ін.

Виникнення тактичних прийомів може відбуватися і в практичній діяльності правоохоронних органів. Як правило, це результат тривалого життєвого і професійного досвіду особи, що здійснює розслідування злочинів. Запорукою наукової обґрунтованості групи тактичних прийомів буде перевірка їх відповідності науковим уявлення м і поняттям криміналістики, інших юридичних і спеціальних наук.

Тактичні прийоми повинні відповідати етичним вимогам. Неприпустимо використовувати з метою отримання потрібних свідчень аморальні спонуки, культурну відсталість, релігійні переконання людей. В процесі розслідування злочинів не повинні мати місце дії, які в якійсь мірі можуть підірвати авторитет органів розслідування, а представника цих органів — слідчого охарактеризувати як людину, для якої головним є не встановлення істини по справі, а отримання бажаних для нього доказів за будь-яку ціну.

Складність у визначенні етичних критеріїв допустимості тактичних прийомів, вживаних слідчим, суддею, особою, що здійснює дізнання в повсякденній роботі, — явище цілком з'ясовне. З одного боку, вона викликана тим, що правова норма не може врахувати всіх життєвих ситуацій, з якими стикаються особи, що здійснюють розслідування. Тому однакові з погляду моралі відносини оцінюються диференційовано. З другого боку, складність оцінки етичних критеріїв допустимості тактичних прийомів обумовлена неоднозначністю ситуації, що характеризує розслідування злочинів і діяльність здійснюючих його осіб, що відбуваються, як правило, в конфліктній атмосфері, в умовах постійної боротьби із зацікавленими особами. Проте сказане не виправдовує застосування не відповідних етичним нормам тактичних прийомів, а тільки підкреслює складність проблеми.

Рекомендації по використанню тактичних прийомів розробляються з урахуванням доцільності вибору того або іншого тактичного прийому або їх сукупності залежно від ситуації, що склалася. Цього не можна сказати про процесуальні правила, що містяться в нормах карно-процесуального закону, по відношенню до яких тактичні прийоми виконують службову роль. Виконання даних процесуальних правил визнане у всіх випадках обов'язковим. Таким чином, доцільність застосування того або іншого тактичного прийому є істотною його властивістю, що відмежовує тактичний прийом від норми має рацію.

Слідчий, дізнавач, прокурор, суд для збирання та дослідження доказової інформації використовують знаряддя праці - методи та засоби, що базуються на досягненнях природничих і технічних наук, криміналістичної та оперативної техніки, даних логіки та психології, інформатики, обчислювальної техніки; організаційні та тактичні прийоми і методи науки управління і оперативно-розшукної діяльності органів внутрішніх справ.

Збирання, дослідження та використання доказової інформації здійснюється у формі процесуального доказування, яке інтерпретують як двоєдиний процес, з одного боку - пізнавальний, а з другого - посвідчувальний.

Сутність пізнавального процесу полягає у використанні способів діяльності, тобто криміналістичної техніки, методів та прийомів роботи з нею, а посвідчувального - у дотриманні спеціальних процедур, встановлених законом для розслідування злочинів. Таким чином, одержання криміналістичної інформації технічними засобами обмежене певними вимогами правового, технічного та методичного характеру. Це означає, що використовується не будь-який технічний засіб, і не усіма тактичними прийомами можна вилучати інформацію з її джерел.

Тому правові засади використання технічних засобів у криміналістиці слід розуміти як загальні положення (принципи), що визначають дозволеність тактико-технічної діяльності слідчого, дізнавання, суду щодо застосування технічних засобів з точки зору права, тобто їх відповідності духу та букві закону.

Застосування техніко-криміналістичних засобів і прийомів у боротьбі зі злочинністю признається правомірним, якщо воно прямо передбачено законом (іншими нормативними актами) або рекомендовано законом, або не суперечить закону за своєю сутністю. Найбільш загальні правові основи використання технічних засобів визначаються ст. 2 КПК України, яка регламентує завдання кримінального судочинства. У ст. 22 КПК визначається, що суд, прокурор, слідчий і особа, яка проводить дізнання, зобов'язані вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи. Для виконання таких завдань необхідно використовувати всі передбачені законом засоби, у тому числі й технічні.

У кримінально-процесуальному законодавстві відсутня спеціальна норма, за якою б визначались правові основи застосування криміналістичної техніки. У статтях 79, 85, 85 п.1,2, 191, 194, 195 КПК України визначаються окремі прийоми і засоби фіксації речових доказів, місця події та умови проведення інших слідчих дій. Ці норми надають можливість у необхідних випадках використовувати ті або інші технічні засоби.

Статті 75 і 76 КПК України регламентують порядок призначення експертизи і, зокрема, указують, що експертиза призначається у випадках, коли для вирішення певних питань при провадженні в справі необхідні наукові, технічні або інші спеціальні знання. Для того, щоб використання науково-технічних засобів при розслідуванні злочинів сприяло підвищенню ефективності праці слідчого, необхідно