Аналіз справ по досліджуваній проблемі показав, що для здійснення вбивств за замовленням злочинцями застосовуються різні способи, які підрозділяються на чотири групи.

Першу групу склали вбивства, шляхом нанесення ушкоджень з використанням вогнепальної зброї. Вогнепальна зброя використовувалася в 55% випадків. І це не випадково, оскільки вогнепальна зброя є найефективнішим засобом позбавлення життя, дозволяє діяти вибірково і не вимагає безпосереднього контакту з жертвою, а отже дозволяє залишати мінімальну кількість слідів, що вказують на зв'язок виконавця з обстановкою місця злочину і жертвою.

Другу групу склали вбивства, скоєні з використанням вибухових пристроїв. Всього від загальної кількості вони склали 8%. Застосовувалося мінування автомашин, дверей квартир жертви. Відмічені випадки, коли до житла жертви закидали гранати.

Останніми роками позначилася стійка тенденція зростання злочинів із застосуванням вибухових пристроїв. У першому півріччі 1994 року в Україні їх зареєстровано в 2,5 рази більше, ніж за такий же період минулого року. Близько 80 % злочинів, досконалих з використанням вибухових пристроїв залишаються не розкритими. Застосування цього способу для здійснення вбивств є для злочинців дуже зручним: на місці злочину залишається мінімальна кількість слідів, забезпечується безпека виконавців (невисока вірогідність затримання по гарячих слідах). Це якраз той випадок, коли спосіб приховування передбачений в структурі самого способу здійснення злочину. Для вбивств за замовленням останнє є характерним явищем.

Третя група — це вбивства, скоєні шляхом нанесення жертві колено-різаних ран з використанням холодної зброї: ножів і інших предметів, що мають господарсько-побутове призначення. Злочини, вчинені названим способом, склали 30%. Ця зброя завичай використовувалася у випадках здійснення злочину за місцем проживання жертви особами, для яких придбання зброї недоступне з фінансових причин. Відмічені випадки застосування комбінованого способу здійснення вбивства (з використанням вогнепальної і холодної зброї). В окремих випадках жертва приголомшувала ся яким-небудь важким предметом, а потім завдавався удар ножами і іншими предметами господарсько-побутового призначення.

Коментуючи вбивства, вчинені способами, віднесеними до третьої групи, можна привести наступні приклади із слідчої практики.

У 1998 році на території Київського району Одеси, в під'їзді будинку, пострілом в голову був убитий заступник начальника кримінального розшуку Маліновського РО ОГУ м. Одеси Дідіченко. Як акт помсти або страхання убитому був розпорений живіт. Вбивство не разкрите.

Четверта група — це вбивства, скоєні шляхом нанесення жертві ударів ногами і руками або якими-небудь предметами по життєво важливих органах, а також асфіксії дихальних шляхів (3%). Причому вказані дії, як правило, поєднувалися один з одним або з Іншими способами. Наприклад, спочатку завдавався удар ногами і руками, а потім жертву добивали ножем, якими-небудь предметами або душили.

У тому ж Київському районі м. Одеси в 2000 р., двоє підлітків за 150 доларів США скоїли вбивство громадянина X. за замовленням його дружини. Вислідивши потерпілого і дочекавшись, поки він увійде до під'їзду, збили його з ніг, побили до несвідомого стану, стягнули в підвал будинку, де душили його, заваливши різними предметами, що виявились поряд. Вбивство розкрите, виконавці і замовник засуджені.

В ході розслідування відмічена закономірність, що вбивства за замовленням осіб, що знаходяться з організаторами в родинних або інших близьких стосунках скоювалися з використанням предметів господарсько-побутового призначення, з колюще-ріжучими або роздробляючими властивостями. Вбивства лідерів злочинного середовища, крупних керівників скоювалися з використанням вогнепальної (як правило, автоматичної) зброї або вибухових пристроїв. Цьому є пояснення: організатори вбивств своїх родичів (в основному це були жінки) не мали зв'язків із злочинним світом і виконавців підбирали з числа своїх знайомих, товаришів по службі, учнів. В усуненні лідерів і членів злочинного світу і керівників були зацікавлені особи, як правило, очолюючі злочинні угрупування або такі, що мали зв'язки із злочинним світом. Виконавці в більшості випадків належали до злочинних угрупувань і мали вогнепальну зброю або могли її придбати.

Приховування злочинів

Характеристика способу здійснення вбивств, скоюваних на замовлення не може бути залишена без розгляду способів його приховування. В умовах різкого сплеску названих видів вбивств, низької розкриваності, відсутність серйозних наукових досліджень по даній проблемі і методичної бази розслідування розробка питань, пов'язаних із приховуванням злочинів є важливою і актуальною. Дослідження по такій проблемі немислимі без висвітлення її історичного аспекту, існуючих в науковій літературі поглядів і точок зору про зміст цього поняття, його структуру і співвідношення із способом здійснення злочину. Особливість приховування вбивств, скоюваних за замовленням, полягає у тому, що сам характер цих злочинів вже припускає діяльність по його прихованню. Вже в самому намірі організатора доручити реалізацію свого злочинного наміру сторонній особі, містяться елементи приховування злочину. Вони полягають у тому, що, діючи чужимі руками, організатор відводить підозру від своєї персони, перешкоджає висуненню версій про мотиви злочину.

В юридичній літературі немає єдності поглядів по даній проблемі. Кажучи по суті про одне і те ж явище разом з терміном "приховання", деякі автори вживають також далеко не однозначні по-своєму значенню такі слова, як "маскировка", "вуалювання", і так далі, які відображають лише індивідуальні особливості приховування в цілому. Етимологічне і семантичне значення цих термінів дає підставу зробити висновок про те, що в російській мові слово "заховання" має ширше тлумачення і позначає дії не тільки приховуючого, але і приховуючогося.

Приховання злочину як форма протидії розслідуванню у встановленні істини полягає в тому, що перешкоджає отриманню слідчим (органом дізнання)