Курсова робота
„Злочини проти статевої свободи”
План :
ВСТУП
1. Види злочинів проти статевої свободи
2. Згвалтування
2.1 об’єкт
2.2 об’єктивна сторона
2.3 суб’єкт
2.4 суб’єктивна сторона
3. Кваліфікуючі ознаки
ВИСНОВК
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Вступ
Кримінальне право, норми якого закріплені в Кримінальному Ко-дексі України, складається із двох органічно пов'язаних між со-бою частин — Загальної та Особливої. У Загальній частині зібрані принципові відправні положення: підстава кримінальної відповідаль-ності, поняття злочину, мета та система покарань, підстави і поря-док їх призначення, умови звільнення від кримінальної відповідаль-ності та покарання. В Особливій частині формулюються ознаки окремих злочинів із вказівкою на види покарань і межі, в яких вони можуть призначатися.
Норми Загальної та Особливої частин кримінального права як певні підсистеми Кримінального Кодексу України перебувають у тіс-ній і нерозривній єдності. Перш за все, норми Особливої частини базуються на нормах Загальної частини. Тому неможливо розкрити дійсний зміст норм Особливої частини, не звертаючись до частини Загальної. Разом з тим, всі інститути Загальної частини в своїй основі узагальнюють ті ознаки, що властиві усім злочинам, передбаче-ним Особливою частиною. Неможливе також застосування окремих видів покарань за злочини, передбачені Особливою частиною, без урахування положень, закріплених у Загальній частині, щодо мети, видів, меж і порядку призначення всіх покарань. Сама ж система покарань, що визначена в Загальній частині, знаходить своє вияв-лення і практичне застосування тільки через призначення конкрет-них покарань за окремі злочини, передбачені Особливою части-ною КК.
Нерозривний зв'язок норм Загальної та Особливої частин КК по-лягає ще й у тому, що при кваліфікації діянь, вирішенні питань, пов'язаних зі звільненням від кримінальної відповідальності та пока-рання, застосовуються водночас норми обох частин. Так, при квалі-фікації замаху на злочин застосуванню підлягають як норма Загаль-ної частини, так і норма Особливої частини, у яких передбачено злочин, на який вчинювався замах. Наприклад, замах на умисне вбивство кваліфікується за ч. 1 ст. 15 та ч. 1 ст. 115 КК.
Єдність Загальної та Особливої частин КК забезпечує внутріш-ню узгодженість інститутів та норм Кодексу і, в кінцевому резуль-таті, ефективність їх застосування.
Особлива частина Кримінального кодексу — це система норм, що встановлюють, які саме конкретні суспільно небезпечні діяння (дія чи бездіяльність) є злочинами, та які види покарань і в яких ме-жах можуть бути застосовані до осіб, які їх вчинили.
В Особливій частині КК наводиться вичерпний перелік злочинів, які заборонені кримінальним законом під загрозою покарання. Інши-ми словами, тільки діяння, передбачене відповідною статтею Особ-ливої частини КК, може вважатися злочином. Найважливіший принцип будь-якого цивілізованого права, зокрема кримінального права України: немає злочину без вказівки щодо цього в законі — повністю втілюється в Особливій части-ні КК. Діяння, прямо в ній не передбачене, ні за яких умов не може тягти за собою покарання. Застосування кримінального закону за аналогією тут цілком виключається. Тому суд, розглядаючи справу, має точно керуватися приписами кримінального закону, що підля-гають застосуванню в цьому конкретному випадку, і не може поши-рювати їх на діяння, що не охоплюється диспозицією відповідної статті Особливої частини КК. Суд зобов'язаний керуватися тільки прямими вказівками того закону, який передбачає відповідальність за цей злочин. Він не має права заповнювати, на свій розсуд, дійсно існуючі чи такі, що здаються існуючими, прогалини. Заповнення та-ких прогалин, тобто криміналізація діяння (віднесення його до кола злочинів), — виключна прерогатива законодавця. Застосування закону про кримінальну відповідаль-ність за аналогією заборонено. Див.: ч. 4 ст. 3 КК України.
Значення Особливої частини полягає насамперед в тому, що во-на встановлює законодавчі межі криміналізації суспільно небезпеч-них діянь, забезпечуючи тим самим реальні підстави додержання за-конності та прав людини. Крім того, в Особливій частині законода-вець диференціює кримінальну відповідальність за конкретні злочи-ни з урахуванням їх тяжкості, тобто характеру і ступеня суспільної небезпеки. Це створює ефективні можливості для здійснення ціле-спрямованої кримінальної політики і проведення її в суворих рамках закону. Оголошуючи відповідні діяння злочинними і караними, зако-нодавець тим самим має на меті сформувати у людей непримиренне ставлення до злочинних проявів, усвідомлення необхідності бороть-би з такого роду вчинками. Загальнопревентивна функція норм Особливої частини полягає також у тому, щоб під загрозою пока-рання примусити нестійких членів суспільства утриматися від вчи-нення злочинів і, тим самим, сприяти їх попередженню.
Норми Особливої частини розташовані у окремих розділах Ко-дексу за певною системою та у певній послідовності.
Якщо Особлива частина сама по собі є певною системою норм, то дуже важливо визначити ту підставу, за якою будується ця сис-тема. Інакше кажучи, слід з'ясувати, що лежить в основі цієї систе-ми, чим керувався законодавець, розподіляючи за певними її розді-лами відповідні злочини.
Уважне вивчення цієї системи приводить до виснов-ку, що вона побудована головним чином за родовими об'єктами зло-чинів. В окремі розділи Особливої частини КК об'єднуються норми про відповідальність за злочини, які посягають на один і той самий родовий об'єкт. Див.: Кримінальне право України. Особлива частина, за ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. Родовий об'єкт — це певна група (комплекс) сус-пільних відносин, що відрізняються своєю однорідністю і, отже, пев-ною єдністю. Цій групі суспільних відносин відповідає і певна група однорідних злочинів, які посягають на ці відносини.
Систематизація всіх злочинів за їх об'єктом має важливе зна-чення. Насамперед, сама система побудована таким чином, щоб за-безпечити виконання завдань, визначених у ч. 1 ст. 1.
Поділ злочинів за їх об'єктом у відповідних розділах КК має й іс-тотне кодифікаційне значення. Так, видаючи новий кримінальний закон, яким