Як уже зазначалося, за своєю об'єктивною стороною зґвалту-вання — складний злочин, що полягає не тільки у вчиненні стате-вого акту, а й у тому, що цей акт вчинюється шляхом застосування фізичного насильства або погроз. Тому виконавцем злочину визна-ється і той, хто застосовує до потерпілої особи фізичне насильство з метою примусити її вступити в статеві зносини з насильником. У цих випадках субсидіарним (додатковим) виконавцем може бути жінка, яка бере участь, наприклад, у зв'язуванні потерпілої особи для того, щоб винний здійснив з нею насильницький статевий акт, або погрожує потерпілій особі заподіяти каліцтво з цією самою ме-тою. Крім того, безпосереднім виконавцем злочину закон визнає жінку, яка досягла 14-річного віку, коли потерпілою особою від зло-чину є особа чоловічої статі.

Суб’єктивна сторона

З суб'єктивної сторони зґвалтування відбувається лише з пря-мим умислом, за якого винний усвідомлює, що застосовує насиль-ство, погрозу або використовує безпорадний стан потерпілої особи для вступу з нею в статеві зносини і бажає цього. Мотив зґвалту-вання виявляється в прагненні задовольнити статеву пристрасть, тобто це мотив сексуальний. Він може поєднуватися з іншими по-бічними мотивами — хуліганськими спонуканнями, бажанням при-низити потерпілу особу, помстою тощо. Але домінуючими в цьому злочині залишаються сексуальні спонукання.

Стосовно неповнолітнього та малолітнього віку потерпілої особи й особливо тяжких наслідків психічне ставлення винного може бу-ти і необережним. Кваліфікуючі ознаки, пов'язані з віком потерпі-лої особи, інкримінуються винному не лише тоді, коли він знав або допускав, що вчинює насильницький статевий акт з неповноліт-ньою чи малолітньою особою, а й у тому разі, коли він міг і повинен це передбачити. Неповнолітній або малолітній вік потерпілої особи не може обтяжувати кримінальну відповідальність за зґвалтування, якщо буде доведено, що винний сумлінно помилявся щодо її фак-тичного віку. При вирішенні цього питання враховується вся суку-пність обставин справи, зокрема зовнішні фізичні дані потерпілої особи, й поведінка, знайомство з нею винним, володіння останнім відповідною інформацією. Див.: Коментар до ст. 152 КК України.

Відповідальність за особливо тяжкі наслідки (ч. 4 ст. 152) настає тоді, коли винний передбачав їх можливість або міг і повинен був їх передбачати.

За спрямованістю умислу замах на зґвалтування, за якого винна особа діє з метою вчинення природного статевого акту і саме для цього застосовує фізичне і психічне насильство, потрібно відмежо-вувати від суміжних злочинів, передбачених зокрема ст. ст. 121, 122, 125, 153, 156.

Кваліфікуючі ознаки

Кваліфікуючими ознаками зґвалтування є вчинення його:

а особливо кваліфікуючими:

Зґвалтування, вчинене повторно, має місце у разі, коли його скоїла особа, яка раніше вже вчинила зґвалтування (тобто злочин, передбачений ст. 152). Повторним воно вважається, якщо йому передувало таке саме діяння, вказане у час-тинах 1—4 ст. 152. Поняття повторності зґвалтування охоплює як фактичну повторність, так і спеціальний рецидив. Тому для визнан-ня зґвалтування повторним не має значення, чи був винний засуджений за раніше вчинений злочин чи усі ці злочини вчинені до за-судження. Для повторності не має також значення, чи були закін-ченими обидва злочини і чи був винний їх співвиконавцем або ін-шим співучасником. Повторність може мати місце, коли потерпіли-ми (у кожному випадку зґвалтування) є різні особи чи одна й та са-ма. Але згвалтування не може бути визнано повторним, якщо судимість за раніше вчинений злочин знята або погашена або закін-чилися строки давності.

У разі вчинення зґвалтування особою, яка ра-ніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених статтями 153—155, за який вона не була засуджена, дії винного треба кваліфіку-вати за сукупністю злочинів за ч. 2 ст. 152 (якщо відсутні обтяжу-ючі обставини, передбачені ч. ч. 3 або 4) та відповідною частиною ст. ст. 153, 154 або 155.

Продовжуване зґвалтування, яким є вчинення двох або більше природних статевих актів з однією і тією ж потерпілою, коли винний діє без значної перерви у часі, що охоплюється його єдиним злочинним наміром, виключає ознаку повторності.

Справи про зґвалтування без кваліфікуючих ознак належать до справ так званого приватно-публічного обвинувачення, а тому мо-жливі процесуальні перешкоди для його кваліфікації за ознакою повторності. При вчиненні двох зґвалтувань без обтяжуючих об-ставин приводом до порушення справи за ч. 2 ст. 152 за ознакою повторності є подача скарги потерпілою особою від першого зло-чину або подача скарг обома потерпілими. Див.: ч. 2 ст. 27 КПК України. Якщо потерпіла від пер-шого злочину особа не порушувала питання про притягнення вин-ного до кримінальної відповідальності, то наступне вчинення ним зґвалтування іншої потерпілої особи не може розцінюватись як по-вторний злочин. У такому випадку за наявності скарги про порушення справи лише потерпілим від другого зґвалтування дії винного мають кваліфікуватись (за відсутності інших обтяжуючих обста-вин) за ч. 1 ст. 152.

При вчиненні двох або більше зґвалтувань, відповідальність за які передбачено різними частинами ст. 152, а також при вчиненні в одному випадку замаху на зґвалтування або співучасті у цьому злочині, а в іншому закінченого зґвалтування, дії винного слід ква-ліфікувати за сукупністю вказаних злочинів. Якщо перше і друге зґвалтування, вчинені винним, не містять кваліфікуючих ознак, то остаточна кваліфікація дій особи відбувається лише за ч. 2 ст. 152 за ознакою повторності.

Зґвалтування