Особлива частина складається із 20 розділів, назва кожного з яких відображає певну групу розташованих у ньому злочинів, схожих між собою за об'єктом посягання. Наприклад, Розділ II. Злочини проти життя та здоров'я особи; Розділ VI. Злочини проти власності; Розділ VI. Злочини у сфері господарської діяльності; Розділ VIII. Злочини проти довкілля; Розділ XVIII. Злочини проти правосуддя.

Загальна та Особлива частини КК органічно взає-мозв'язані та взаємообумовлені і складають собою єдину систему кримінально-правових норм. Найбільш помітно це проявляється при застосуванні закону про кримінальну відповідальність. Наприклад, для визна-чення вини особи, яка вчинила діяння, передбачене статтею Особливої частини КК, необхідно звернутися до статей розділу V Загальної частини, які розкрива-ють зміст умислу та необережності; для кваліфікації дій осіб, які вчинили злочин у співучасті - до статей розділу VI Загальної частини, в якому регламентована відповідальність співучасників; для визначення при постановленні обвинувального вироку нижньої межі покарання за злочин, санкція за який вказує лише вер-хню межу покарання, - до статті Загальної частини КК, яка розкриває зміст відповідного виду покарання та його межі; для застосування ст. 396 Особливої час-тини - до ст. 12 Загальної частини, в якій дається ви-значення тяжкого і особливо тяжкого злочинів.

Спостерігається єдність норм і всередині кожної з частин КК. Наприклад, застосування положень розділу IX (Звільнення від кримінальної відповіда-льності) Загальної частини неможливе без викорис-тання положень ст. 12 (класифікація злочинів) із розділу III (Злочин, його види та стадії) тієї ж частини КК. Для визначення повторності вимагання (ст. 189), шахрайства (ст. 190), привласнення, роз-трати майна або заволодіння ним шляхом зловжи-вання службовим становищем (ст. 191) треба використати п. 1 примітки до ст. 185 Особливої частини КК. Найчастіше спостерігається єдність норм, роз-ташованих в одній статті Особливої частини. Вона проявляється у використанні словосполучень "та са-ма дія", "дії, передбачені...", "ті самі дії" тощо, яки-ми здійснюється відсилання до норми, розташованої раніше, наприклад, в частині першій тієї ж статті Особливої частини КК.

Норми Особливої частини закону про кримінальну відповідальність діляться на :

Диспозиція - це та частина норми (статті) Особли-вої частини КК, в якій називається конкретне злочинне діяння або описуються його ознаки. Наприклад, у ст. 119 КК диспозицією будуть слова "вбивство, вчи-нене через необережність"; у ст. 304 - "втягнення не-повнолітніх у злочинну діяльність, у пияцтво, у занят-тя жебрацтвом, азартними іграми".

За технікою побудови і способом описування ознак конкретного виду злочину у чинному кримінальному законодавстві розрізняють чотири види диспозицій:

Простою вважається диспозиція, яка тільки називає злочинне діяння, не розкриваючи його змісту. Наприклад, без вказівки на ознаки діяння сформульована диспозиція ч. 1 ст. 369 КК - давання хабара. Проста диспозиція вико-ристовується у тих випадках, коли зміст суспільно небез-печного діяння в загальних рисах достатньо зрозумілий і без описування його ознак у законі.

Простими, зокрема, є диспозиції ч. 1 ст. 125, ч. 1 ст. 146, статей 178, 302, 335, 336 КК.

Описовою визнається диспозиція, в якій описують-ся найбільш суттєві ознаки злочину. Наприклад, у ч. 1 ст. 127 розкривається зміст катування - умисне запо-діяння сильного фізичного болю або фізичного чи мо-рального страждання шляхом нанесення побоїв, му-чення або інших насильницьких дій з метою спонука-ти потерпілого або іншу особу вчинити дії, що супере-чать їх волі; у ч. 1 ст. 185 дається визначення крадіж-ки, у ч. 1 ст. 186 - грабежу, у ч. 1 ст. 187 - розбою, у ч. 1 ст. 189 - вимагання. Більшість статей Особливої частини КК мають саме такі диспозиції.

Бланкетною є диспозиція, яка, не називаючи конк-ретних ознак злочину або називаючи тільки частину з них, відсилає для встановлення їх змісту до інших нор-мативних актів, що не є кримінальними законами (ін-ших законів, інструкцій, статутів, положень, стандартів, правил, вказівок тощо). Наприклад, бланкетною є дис-позиція ст. 251 (порушення ветеринарних правил), ст. 421 (порушення статутних правил внутрішньої слу-жби) тощо. Суспільно небезпечні діяння, передбачені такими диспозиціями, називають злочинами зі зміша-ною протиправністю.

Відсилочною є диспозиція, яка відсилає до іншої статті або іншої частини статті кримінального закону, де називається злочин, або описуються його ознаки, або ознаки, що виключають відповідальність за зло-чин, описаний у цій диспозиції. Наприклад, відповіда-льність за невиконання наказу (ст. 403) можлива за відсутністю ознак, зазначених у ст. 402; диспозиція ст. 445 передбачає кримінальну відповідальність за незаконне використання символіки Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Не називаючи конкретну статтю, вона вимагає найти у КК норму, яка виключає відповідаль-ність за описані в ній дії. Нею є незаконне викорис-тання названих видів символіки та зловживання ними (ст. 435). Найчастіше відсилочні диспозиції вживають-ся для того, щоб уникнути повторень. Для цього зако-нодавець використовує словосполучення "та сама дія", "дії, передбачені...", "ті самі дії", "ті самі діяння", "те саме діяння", "діяння, передбачені...", "вчинене осо-бами, зазначеними в частинах першій або другій цієї статті", "один із злочинів, передбачених статтями...", тощо, якими здійснюється відсилання до норми, роз-ташованої раніше, наприклад, в частині першій тієї ж статті, або діянь, опис яких розташований в інших статтях Особливої частини КК. Іноді замість цих слів називається злочин, суть якого розкрита у іншій статті або першій частині відповідної статті. Наприклад, ч. 1 ст. 115 розкриває поняття вбивства, а в ч.