2 та статтях 116, 117, 118 і 119 воно тільки називається; в частинах перших статей 185, 186 та 187 розкривається зміст крадіжки, грабежу та розбою, наступні ж частини на-званих статей починаються відповідно словами "кра-діжка", "грабіж", "розбій", а далі йде перелік кваліфі-куючих ознак.
Санкція - це частина статті Особливої частини КК, яка встановлює вид і розмір покарання за злочин, вка-заний у диспозиції.
Теорія кримінального права знає, а законодавча практика різних років розрізняла п'ять видів санкцій:
неконкретизовані,
абсолютно визначені,
відсильні,
відносно-визначені та
альтернативні санкції.
Так, піс-ля Жовтневої революції 1917 р. і до прийняття у 1922р. першого КК нашої держави, кримінальному законодавству була відома така неконкретизована санкція як "покарати по всій строгості законів", яка, виходячи із її змісту, не називала ні вид покарання, ні його розмір.
Абсолютно визначені санкції зустріча-лись у кримінальних кодексах 1922, 1927 та 1960 ро-ків. Вони були двох видів. Санкції першого виду вста-новлювали один певний вид покарання та (при необ-хідності) його точний розмір. Наприклад, за самовіль-не залишення поля бою під час бою або відмову під час бою діяти зброєю була передбачена вища міра по-карання - розстріл (ст. 20622 КК 1927 р.); за самовільне повернення висланих у місцевість, де їм проживати заборонено, передбачалась заміна висилки засланням на невідбутий строк (ст. 185 КК 1960 р.). Санкції дру-гого виду передбачали два альтернативних абсолютно визначених покарання. Наприклад, санкція ст. 258 КК 1960 р. за добровільну здачу в полон передбачала сме-ртну кару або позбавлення волі строком на 15 років. Неконкретизовані (невизначені) санкції допускали свавілля у їх застосуванні, а абсолютно визначені зву-жували можливості щодо індивідуалізації покарання,
Відсильна санкція - відсилала до санкції іншої статті КК, де визначався вид і розмір покарання за певні ви-ди злочинів. Наприклад, санкції статей 92 (злочини проти державної або громадської власності інших со-ціалістичних країн) та 146 (злочини проти власності об'єднань, що не є соціалістичними організаціями) КК 1960р. відсилали до санкцій відповідних статей глави II та глави IV названого кодексу.
Чинне кримінальне законодавство використовує два види санкцій:
1) відносно визначену та
2) альтернативну.
Відносно визначена санкція передбачає покаран-ня певного (лише одного) виду у певних межах, вка-зуючи або не вказуючи текстуально його нижчу ме-жу, але обов'язково вказуючи його вищу межу. На-приклад, незаконне введення будь-яким способом наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів в організм іншої особи проти її волі (ч. 1ст. 314 КК) карається позбавленням волі на строк від двох до п'яти років. Якщо текстуально ни-жча межа покарання певного виду не вказана, вона встановлюється на підставі відповідної статті Зага-льної частини КК. Наприклад, за ухилення від при-зову на строкову військову службу (ст. 335) перед-бачено покарання у виді обмеження волі на строк до трьох років. Це означає, що для визначення нижчої межі названого виду покарання треба звернутися до ч. 2 ст. 61 КК (обмеження волі), в якій встановлено мінімальний розмір цього покарання - один рік.
Альтернативна санкція передбачає не один, а два і більше видів основних покарань, із яких суд може при-значити тільки одне. Розпізнати таку санкцію можна за сполучником "або", який стоїть між назвами основних видів покарання, перерахованих у санкції статті.
Альтернативні санкції, залежно від визначення ви-дів та міри покарання, мають різновиди:
а) санкція, в якій по кожному виду покарання вка-зані його верхня і нижня межі (остання може припус-катися), тобто два або більше відносно визначені види покарання. Наприклад, санкція ч. 1 ст. 120 (доведення до самогубства) передбачає покарання у виді обмеження волі строком до трьох років або позбавлення волі на той самий строк.
б) санкція, в якій вказано відносно визначений і аб-солютно визначений види покарання. Наприклад, сан-кція ст. 112 (посягання на життя державного чи гро-мадського діяча) передбачає покарання у виді позбав-лення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічне позбавлення волі.
в) санкція, в якій вказано два абсолютно визначених види покарання. Такі санкції були відомі криміналь-ному законодавству до прийняття нині діючого КК. Наприклад, санкція ст. 258 КК 1960р., про яку вже йшла мова вище, та аналогічна їй санкція ст. 257 (самовільне залишення поля бою або відмова діяти зброєю) того ж кодексу.
У відносно визначених та альтернативних санкціях може міститися вказівка на одне або кілька додаткових покарань, котрі можуть бути застосовані як додаток до основного (одного із основних) видів покарання. Додаткове покарання може бути обов'язковим або факультативним. Санкції з додатковими видами пока-рання в юридичній літературі називають кумулятив-ними або такими, що підсумовують. Див. Козлов А.П. Уголовно-правовые санкции. – Красноярск.
Тлумачення закону про кримінальну відповідальність
При застосуванні кримінального закону виникає необхідність у його тлумаченні, тобто у з'ясуванні во-лі законодавця, усвідомленні змісту закону, у точному поясненні термінів, що вживаються у ньому. Тлума-чення закону полягає у знаходженні належного право-вого рішення для конкретного випадку.
Залежно від критерію, покладеного в основу поділу тлумачення на види, наука кримінального права розрі-зняє тлумачення закону :
за суб'єктом,
за обсягом та
за способом (прийомом).
За суб'єктом, тобто залежно від того, хто здійснює тлумачення, розрізняють тлумачення:
а) автентичне, яке дає орган, що прийняв закон. До прийняття Конституції 1996р. таке тлумачення здійснювала Верховна Рада України (див., наприклад, постанову Верховної Ради України від 26 січня 1993 р. "Про застосування статей 154, 1556 КК України та ста-тей 1602, 208' Кодексу України про адміністративні правопорушення"). Зараз визначення окремих понять, термінів дається у примітках до самого закону, у зв'язку з чим автентичне тлумачення Верховною Ра-дою України не