в розділі VIII називається «Правосуддя», насправді стосується судової влади як однієї з трьох гілок влади. По-друге, суд, як і будь-який державний орган, не є самодостатнім, не може діяти без взаємодії з іншими спеціалізованими державними інституціями, зокрема з тими органами, які готують Кримінальні справи до судового розгляду (дізнання та досудового слідства, прокуратури) та які займаються виконанням судових рішень. Об'єктивність, справедливість і законність правосуддя не можна за-безпечити, якщо ці органи діятимуть неправильно, вчинятимуться посягання на їхню діяльність. Тому правосуддя як функція держави здійснюється виключно судами, але забезпечується правильною роботою й спеціальних правоохоронних органів. По-третє, концепція, згідно з якою правосуддя включає виключно судову діяльність, не узгоджується з нормами чинного КК. У відповідному розділі Особливої частини більшість норм — це норми, які передбачають відпові-дальність за посягання на правильну діяльність саме не судів, а інших органів.
Більш переконливою слід визнати другу позицію, відповідно до якої правосуддя (в тому значенні, в якому його вживає кримінальне законодавство) — це діяльність як судів, так і органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, а також органів, які відають ви-конанням судових рішень. Визнання правильною такої позиції зовсім не завершує аналізу поставленого питання. Його подальший роз-гляд пов'язаний з уточненням кола органів, які займаються здій-сненням правосуддя.
Відповідно до Конституції України її судова система складається:—
з Конституційного Суду України:—
із судів загальної юрисдикції, включаючи Верховний Суд Украї-ни, обласні та районні суди;—
із спеціалізованих судів.
Здається, що Конституційний Суд України не здійснює право-суддя, а отже, посягання на його діяльність (винесення неправосуд-ного рішення, дача завідомо неправдивих показань тощо) не охоп-люються нормами розділу КК «Злочини проти правосуддя». Підста-вою для такого висновку є норми Конституції України та Закону України від 16 жовтня 1996 р. «Про Конституційний Суд України». Нормами цього Закону визначено, що Конституційний Суд України — єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні, його завдан-ням є гарантування верховенства Конституції України. Повноваження Конституційного Суду України полягають у встановленні відповід-ності Конституції України інших передбачених законом актів. Отже, Конституційний Суд не займається розглядом і вирішенням конкретних справ, що характерно для інших ланок судової системи. Провадження в Конституційному Суді регламентовано не загаль-ною процедурою, а спеціальною, закріпленою Законом України «Про Конституційний Суд України».
Правосуддя в Україні здійснюють суди загальної юрисдикції та спеціалізовані суди, що прямо випливає з положень Конституції.
До органів, діяльність яких охороняється нормами розділу «Злочи-ни проти правосуддя», належать також органи дізнання, коло яких визначено ст. 101 КПК України, органи досудового слідства, перелік яких визначено ст. 112 КПК, а також органи, які відають виконанням вироків, рішень, ухвал та постанов. Для уточнення поняття органів, діяльність яких охороняється нормами розділу «Злочини проти правосуддя», доцільно звернутися до ст. 2 Закону України від 23 грудня 1993 р. «Про державний захист працівників суду,і правоохоронних органів». Там наведено перелік правоохоронних органів, які, як є підстави вважати, поряд з судовими й утворюють систему органів правосуддя. В цьому Законі визначено, що правоохоронні органи — це органи прокура-тури, внутрішніх справ, служби безпеки, митні органи, органи охорони державного кордону, органи державної податкової служби, органи і установи виконання покарань, державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, які здійснюють правозастосовчі або правоохоронні функції.
Слід підкреслити, що правосуддя — це державна діяльність. Тому, так зване, громадське правосуддя — діяльність громадських форму-вань з охорони порядку, товариських судів та інших самодіяльних Організацій — це не здійснення правосуддя, а моральне виховання порушників правових та моральних норм специфічними методами громадського впливу. 20;527 Такі органи самі не здійснюють правосуддя як державно-владну діяльність, а лише сприяють відповідним держав-ним органам. З такого розуміння ролі органів громадськості випливає важливий практичний висновок — винесення неправильних рішень товариським судом, лжесвідчення в такому суді, невиконання його рішень, протиправний вплив на членів відповідних громад-ських формувань за нормами розділу «Злочини проти правосуддя» кримінальної відповідальності за собою не тягнуть, оскільки не по-сягають на охоронюваний нею родовий об'єкт.
Правосуддя полягає в розгляді й вирі-шенні конкретних справ. У теорії кримі-нального права безспірним є положення, що здійснюється стосовно:
1) кримінальних справ — проведення за ними дізнання, досудового слідства, судового розгляду, виконання вироків, постанов, ухвал;
2) цивільних справ, які розглядаються судами загальної юрис-дикції, — судовий розгляд їх, виконання винесених рішень.
Не вирішеним у теорії є питання про те, чи охоплюється понят-тям правосуддя розгляд і вирішення цивільних справ спеціалізо-ваними судами. Вирішуючи порушене питання, слід, насамперед, враховувати положення Конс-титуції України та спеціальних нормативних актів, якими регламен-туються статус відповідних органів, порядок прийняття та значення винесених ними рішень.
Крім правосуддя, відповідні державні органи здійснюють й інші види діяльності — прийом громадян, роботу з їхніми письмовими зверненнями, зв'язки з іншими установами та організаціями, і прийом на роботу та звільнення технічного персоналу тощо. Правосуддя — це лише частина, хоча й найважливіша, роботи таких органів. Під власне правосуддям як об'єктом злочинного посягання слід розуміти лише діяльність, яка відповідає таким ознакам:
1) правосуддя здійснюється тільки у формах цивільного чи кримінального судочинства, вона регламентована Цивільним процесуальним, Арбітражним процесуальним та Кримінально-процесуальним кодексами України;
2) правосуддя — це лише правозастосовча діяльність, вона полягає в реалізації норм права стосовно конкретних життєвих ситуацій;
3) діяльність із здійснення правосуддя спрямовано на охорону за-конних прав та інтересів громадян, суспільства, держави в процесі судочинства, при прийнятті рішень, а також при реалізації їх.
Підсумувавши викладене вище, можна запропонувати таке визначення поняття правосуддя як родового об'єкта відповідних