Мотиви здійснення завідомо незаконного затримання можуть бути різними, і найчастіше вони обумовлені бажанням заподіяти якійсь визначеній особі шкоду, що полягає в позбавленні волі цієї особи. У ряді випадків мотивом незаконного затримання можуть стати і службові інтереси, що розуміються неправильно, (наприклад, бажання домогтися від затриманого зізнання в здійсненні злочину). Однак винний у всіх подібних випадках повинний точно знати про незаконність своїх дій і проте прагнути вчинити їх. Та обставина, що такі дії відбуваються в неправильно зрозумілих інтересах служби, не виключає кримінальної відповідальності. 13;62

Привід — це захід процесуального примусу, який передбачає примусове доставлення підозрюваного, обвинуваченого, підсудного чи свідка органами внутрішніх справ в орган дізнання, до слідчого, прокурора або в суд. 12;933

Як і затримання, привід може застосовуватися в адміністративному порядку (зокрема, привід особи, котра затримується за вчинення адміністративного правопорушення), а також як захід процесуального примусу.

Привід буде незаконним тоді, коли він вчинений за відсутності підстав чи всупе-реч порядку, встановлених законом. Статті 70, 72, 135, 136, 288, 292 КПК України встановлюють, що привід вважається правомірним за наявності одночасно таких ознак:

1) коли він застосовується до свідка, потерпілого, обвинувачено-го, підсудного;

2) коли вказані особи не з'явилися за викликом добровільно;

3) коли немає поважних причин неявки. Поважними причинами неявки визнаються: невчасне отримання повістки, хвороба та інші обставини, які фактично позбавляють можливості вчасно з'явитися за викликом;

4) коли винесено мотивовану постанову про застосування приво-ду уповноваженою на те особою (органом).

Попередження про необхідність явки у відповідний орган правосуддя і можливість явки обвинувачуваного чи підсудного є у своїй сукупності законною підставою для приводу зазначених осіб. Відсутність одного з названих моментів або їх обох робить здійснений при таких обставинах привід незаконним. З цього правила мається одне виключення: якщо обвинувачуваний ухиляється від слідства або не має визначеного місця проживання, то згідно ст. 136 КПК його привід визнається правомірним і при відсутності попереднього виклику, що попереджає про необхідність його явки в органи правосуддя.

Попередження полягає у врученні обвинувачуваному під розписку повістки про необхідність з'явитися до слідчого (або в орган дізнання), а у відношенні підсудного - в суд з зазначенням часу вручення.

При складанні повістки можуть бути допущені помилки і неточності щодо місця перебування установи, або щодо місця слухання справи, або щодо дати і часу явки, що можуть мати своїм наслідком неявку зазначених вище осіб. Застосовуваний до цих осіб при таких обставинах привід є безпідставним, незаконним. Однак кримінальна відповідальність за нього в цьому випадку не настає через причину, що відноситься вже до суб'єктивної сторони діяння. Незаконність приводу при зазначених обставинах не є завідомою для слідчого чи суду, у залежності від того, хто доручив міліції здійснити привід.

По своїх об'єктивних властивостях незаконний привід являє собою різновид незаконного затримання, тому що і привід, і затримання полягають у насильницькому позбавленні волі і, як відзначалося, затримання також може виразитися в примусовій доставці потерпілого. 13;65

Арешт (взяття під варту) є запобіжним заходом, який застосо-вується лише у справах про злочини, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки. У ви-няткових випадках цей запобіжний захід може застосовуватись у справах про злочини, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі і на строк не більше трьох років. Взяття під варту полягає у попередньому ув'язненні обвинуваченого або підозрюва-ного.

Для встановлення того, який арешт є незакон-ним, слід з'ясувати, в яких випадках він буде вважатися правомірним. Очевидно, що незаконний арешт — це арешт, при застосуванні якого відсутні підстави, не дотримано порядку, встановлених для законного арешту.

Під арештом звичайно розуміють примусовий захід, який поля-гає у взятті особи під варту, обмеженні її свободи пересування, спілкування з іншими людьми. Чинне законодавство передбачає три види арешту:

1 Адміністративний;

2 Дисциплінарний;

3 Кримінально-процесуальний (взяття під варту). 20;534

Адміністративний арешт призначається судом або суддею одноосібно на строк до 15 діб за вчинення адміністративних правопору-шень у випадках, передбачених Кодексом про адміністративні пра-вопорушення України. Незаконне прийняття суддею постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту кваліфі-кується за ст. 375 КК як винесення суддями завідомо неправосудно-го вироку, рішення, ухвали або постанови.

Дисциплінарний арешт застосовується відповідним командиром до військовослужбовців як захід дисциплінарного стягнення на строк до 10 діб у випадках, передбачених Дисциплінарним статутом Зброй-них сил України. Незаконний дисциплінарний арешт не може бути кваліфіковано за нормами розділу ХVIII Особливої частини КК, ос-кільки відповідна діяльність військових командирів не є правосуд-дям. Такі дії за наявності ознак складу злочину кваліфікуються за ч. 2 ст. 424 КК як перевищення військовою службовою особою влади чи посадових повноважень.

Кримінально-процесуальний арешт — це один із видів запобіжних заходів, які застосовуються до обвинуваченого у вчиненні злочину за наявності достатніх підстав вважати, що, перебуваючи на волі, він скриється від слідства і суду або перешкодить встановленню істини в кримінальній справі, або займатиметься злочинною діяльністю, а також для забезпечення виконання вироку. Чинне кримінально-процесуальне законодавство відповідний запобіжний захід називає не арешт, а взяття під варту. В ч. 2 ст. 371 КК кримінальну відповідальність встановлено саме за незаконний кримінально-процесуальний арешт (незаконне взяття обвинуваченого під варту). Висновок проте, що в аналізованій нормі встановлено відповідальність лише за незаконне взяття під варту, ґрунтується на викладеному раніше понятті правосуддя та на систематичному тлумаченні ст. 371 КК: вона передбачає відповідальність лише за незаконне застосування заходів процесуального примусу, а не