інших осіб, одержати або зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат чи обов’язків або досягти іншої матеріальної вигоди.
Інші особисті інтереси можуть бути такими: задоволення садистських нахилів, помста, заздрість, ревнощі. 12;347
Висновок
Аналізуючи вищевикладене можна зробити деякі висновки.
Недоторканість особи зафіксована у Загальній декларації прав людини 1948р.; Декларації прав і свобод людини і громадянина 1991р.
Згідно ст. 29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканість. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду, погодженого з прокурором і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Недоторканість особи гарантується різними галузями права, у кримінальному праві - шляхом встановлення за її порушення кримінальної відповідальності.
Спеціальною правовою гарантію недоторканості особи є встановлення у розділі КК України “Злочини проти правосуддя” відповідальності службових осіб, наділених правом затримання, приводу або арешту за завідомо незаконне здійснення зазначених дій. Тільки в цьому випадку інтереси правосуддя і права особистості стають спеціальним об'єктом кримінально-правової охорони. Неправомірне застосування примусових заходів, що має своєю метою створити необхідні умови для досягнення цілей правосуддя, дискредитує органи, що здійснюють функцію правосуддя. Незаконне позбавлення людини волі грубо порушує одне з основних прав громадян, гарантованих Конституцією — недоторканість особи. 21;33
Відповідальність за завідомо незаконні затримання, привід або арешт передбачена ст. 371 КК України.
Об'єднання цих різних за своїм характером і ступенем суспільної небезпеки складів злочинів пояснюється відомою подібністю їх об'єктивної і суб'єктивної сторін.
Завідомо незаконний арешт є злочином більш суспільно небезпечним, чим завідомо незаконне затримання або привід, оскільки він являє собою більш тривале позбавлення волі підданого арешту і, отже, інтересам правосуддя і правам особистості завдається більш серйозної шкоди.
Диспозиція ст. 371 не розкриває ознак складу завідомо незаконного затримання, приводу або арешту. Ці ознаки можуть бути встановлені тільки за допомогою норм кримінально-процесуального закону, який передбачає затримання, привід і арешт в якості заходів кримінально-процесуального примусу та встановлює підстави, строки і порядок застосування цих заходів.
Список використаної літератури
Конституція України. – К.: Іва, 1996.
Кримінальний кодекс України. – К.: А.С.К., 2002.
Кримінально-процесуальний кодекс України. – К.: Атіка, 2001.
Закону України “Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів” від 23 грудня 1993 р.
Закону України “Про Конституційний Суд України” від 16 жовтня 1996 р.
Закон України “Про міліцію” від 20 грудня 1990 р.
Закон України “Про попереднє ув’язнення” від 30 червня 1993 р.
Інструкція про порядок виконання постанов прокурорів, суддів, слідчих, органів дізнання і ухвал про привід підозрюваних, обвинувачених, підсудних, свідків і потерпілих. Затверджена наказом МВС України № 864 від 23 грудня 1995 р.
Постанова Пленуму Верховного Суду Украї-ни від 26 березня 1993 р. № 2 “Про судову практику у справах про злочини, пов'язані з порушеннями режиму відбування покарання в місцях позбавлення волі”.
Постанова Пленуму Верховного Суду Украї-ни від 26 червня 1992 р. № 3 “Про застосу-вання судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров'я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів”.
Постанова Пленуму Верховного Суду Украї-ни від 4 червня 1993 р. № 3 “Про практику застосування судами України законодавства у справах про порушен-ня правил адміністративного нагляду”.
Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, 2002.
Власов И.С., Тяжкова И.М. Ответственность за преступления против правосудия. – М.: Юрид. литература, 1968.
Клочков В. Удосконалювати інститут судового контролю за законністю та обґрунтованістю обрання запобіжного заходу / Право України № 5, 1996 р.
Козловський С. Проблемні питання затримання та взяття під варту особи в ході реалізації норм Конституції України / Право України № 4, 2000 р.
Коржанський М.Й. Кримінальне право України: Частина особлива. – К.: Генеза, 1998.
Кримінальне право і законодавство України. Частина особлива. Курс лекцій / За ред. М.Й. Коржанського. – К.: Атіка, 2001.
Кримінальне право України. Особлива частина. Підручник / За ред. професорів П.С. Матишевського, С.С. Яценка, доцента П.П. Андрушка. – К.: Юрінком Інтер, 1999.
Кримінальне право. Особлива частина. Підручник. Відпов. Редактор Шакун В.І. – К.: НАВСУ – Правові джерела, 1999.
Навроцький В.О. Кримінальне право України. Особлива частина : Курс лекцій. – К.: Т-во “Знання”, КОО, 2000.
Рашковская Ш.С. Преступления против правосудия / Учебное пособие. – М., 1978.
Ульяновски Георге. Преступления, препятствующие осуществлению правосудия / Автореферат докторской диссертации. – Клуж-Напока, 1999.