Фіксація доказової інформації - складова частина про-вадження слідчих і судових дій по збиранню доказів та їх джерел—докладно врегульована в КПК. Вона, як і про-вадження вказаних дій, є виключною компетенцією особи, що провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду. В не-обхідних випадках допомогу в цьому їм надають спеціа-лісти, перекладач і секретар судового засідання.

КПК містить вичерпний перелік способів фіксації до-казів та їх джерел. Це складання протоколів слідчих дій, розпорядчих і судових засідань суду першої інстанції, за-сідань Пленуму Верховного Суду України, вине-сення постанов особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором, ухвал і постанов судом про приєднання до справи предметів і документів; застосування фото- і кі-нозйомки, звуко- і відеозапису, виготовлення планів, схем, зліпків і відбитків слідів. Протокол може бути написаний від руки або за допомогою машино-пису. Для забезпечення його повноти може бути застосова-но стенографування.

Протокол є основним, найбільш поширеним способом фіксації ходу і результатів слідчих і судових дій по зби-ранню та перевірці доказів. Поступаючись перед звуко- і відеозаписом, кіно- і фотозйомкою в повноті й точності фік-сації, протоколи порівняно з ними мають і важливі пози-тивні якості: нескладність виготовлення, можливість фік-сації лише даних і обставин, що мають відношення до справи, зорове сприйняття і через те більш надійне засво-єння записаного, краще забезпечення права учасників слідчих і судових дій робити зауваження і поправки до змісту і форми зафіксованого. Водночас звуко- і відеоза-пис, кінозйомка фіксують не тільки результати, а й перебіг слідчих і судових дій і містять більш багату інформацію.

Законодавець пішов по шляху перерахування в КПК науково-технічних засобів, які застосовуються для фікса-ції певних обставин, перебігу і результатів слідчих дій, і порівняно докладного регулювання порядку застосуван-ня трьох з них: звукозапису, кінозйомки і відео-запису.

Виготовлені під час провадження слідчої дії фотознім-ки, матеріали звуко- і відеозапису, кінозйомок, плани, схе-ми, зліпки та інші матеріали додаються до протоколу цієї дії як такі, що пояснюють його зміст. Але в дійсності ці матеріали мають більш широке і самостійне доказове значення, тому доцільно було б визнати їх само-стійним джерелом доказів — кіно-, фото-, звуко-, відеодокументами, а зліпки і відбитки — похідними речовими до-казами.

2. ПЕРЕВІРКА Й ОЦІНКА ДОКАЗІВ ТА ЇХ ДЖЕРЕЛ

Перевірка доказів та їх джерел передує їх оцінці і є необхідною передумовою останньої. Основна відмінність перевірки та оцінки полягає в тому, що перша здійснюєть-ся як за допомогою практичних (слідчих і судових) дій, так і логічним шляхом, за допомогою лише розумової ді-яльності, друга ж є винятково розумовою діяльністю. Пе-ревірка доказів та їх джерел рівнозначна їх досліджен-ню. Метою такої перевірки є визначення їх доброякісності, достовірності, повноти, законності засобів Їх одержання.

Основні способи перевірки доказів та їх джерел — ана-ліз кожного з них окремо, зіставлення з іншими доказа-ми та їх джерелами, провадження повторних або нових слідчих і судових дій. Деякі процесуальні дії в основному призначені законом і використовуються на практиці саме для перевірки уже наявних у справі доказів та їх джерел. Це — насамперед відтворення обстановки й обставин по-дії, очна ставка, а також (хоч і меншою мірою) пред'яв-лення для впізнання, освідування, огляд, обшук, виїмка тощо. Способами перевірки є також оперативно-розшукні заходи органів дізнання (але це — непроцесуальний спо-сіб), застосування тактичних прийомів проведення слід-чої дії (наприклад, допиту). Важливе значення для пере-вірки доказів має встановлення й аналіз джерел поінфор-мованості свідків, потерпілих, підозрюваних, обвинуваче-них, експертів, авторів документів.

Оцінка доказів, та їх джерел є розумовою, логічною діяльністю. Вона супроводжує кожний крок осіб і органів, які ведуть процес, по збиранню і перевірці доказів та їх джерел. Як окремий, самостійний елемент процесу дока-зування оцінка чітко проявляється тоді, коли необхідно прийняти (а у випадках, передбачених законом, і письмо-во обґрунтувати) процесуальне рішення — проміжне, етап-не (наприклад, про застосування заходу процесуального примусу, визнання особи потерпілою, притягнення особи як обвинуваченої) або підсумкове для даної стадії, окремої особи або для всього провадження в справі (наприклад, про порушення або закриття кримінальної справи, віддан-ня обвинуваченого до суду, засудження чи виправдання підсудного, умовно-дострокове звільнення засудженого). Оцінка доказів та їх джерел, таким чином, є необхідною передумовою для прийняття й обґрунтування майже будь-якого рішення у справі.

Об'єктом оцінки є як докази (фактичні дані, відомості), так і процесуальні джерела, що їх містять (показання свідків, потерпілих, висновок експерта тощо).

До змісту оцінки доказів як фактичних даних (відо-мостей про факти) входить встановлення їх достовірності, належності, допустимості і достатності для вирішення як окремих питань у справі, так і справи в цілому. Зміс-том же оцінки процесуальних джерел доказів є визначен-ня допустимості їх використання в справі і повноти відо-мостей, що містяться в них.

Достовірність доказів означає, що вони правильно, аде-кватно відображають матеріальні і нематеріальні сліди.

Належність доказів визначається їх придатністю для встановлення наявності чи відсутності обставин, які вхо-дять до предмета доказування в справі, конкретизованого кримінальним законом, а також інших обставин, які ма-ють у даній справі характер допоміжних або супутніх по відношенню до предмета доказування.

Допустимість доказів визначається законністю джере-ла, умов і способів їх одержання.

Докази вважаються достатніми тоді, коли в своїй су-купності дають можливість установити всі передбачені за-коном обставини справи на тому рівні знання про них, який необхідний для прийняття правильного рішення при провадженні в справі.

Оцінка джерела доказів з точки