При оцінці джерела доказів з точки зору його допусти-мості необхідно переконатися, чи передбачений він КПК, чи не було порушень процесуального закону при його одер-жанні, чи позначились або могли позначитися процесуаль-ні порушення, якщо вони були допущені, на достовірності і повноті відомостей, які містить дане джерело. Докази та їх джерела, одержані з грубим порушенням норм КПК, що регулюють процес доказування, конституційних та інших прав громадян, а тим більше одержані в результаті зло-чинного порушення норм, які визначають умови й порядок збирання і перевірки доказів та їх джерел, завжди викли-кають сумнів у їх достовірності і недопустимі для викорис-тання в кримінальному процесі.

КПК, зокрема, забороняє домагатися показань обвину-ваченого та інших осіб шляхом насильства, погроз та ін-ших незаконних заходів. Здобуті таким чином показання недопустимо використовувати для обґрунтування якогось рішення в справі.

КПК містить норми, які регулюють окремі випадки не-допустимості використання доказів та їх джерел у кримі-нальному процесі. Наприклад, не можуть бути доказами дані, повідомлені свідком і потерпілим, джерело яких не-відоме; забороняється допитувати як свідків захисників та деяких інших осіб; учасники судового розгляду в судових дебатах, а суд — у вироку мають право посилатися тільки на докази, дослі-джені в судовому засіданні. Од-нак загальної норми, яка б чітко регулювала питання про допустимість і недопустимість доказів та їх процесуальних джерел, у КПК не сформульовано, і це слід зробити.

Таким чином, якщо питання про належність доказів регулюється головним чином з точки зору їх змісту, при-датності для встановлення обставин, які входять до пред-мета доказування в справі, та інших обставин, що мають значення для справи, то при вирішенні питання про до-пустимість доказів та їх джерел береться до уваги в основ-ному додержання процесуальної форми їх залучення і ви-користання в справі.

Оскільки оцінка доказів та Їх джерел є лише розумо-вою, логічною діяльністю, КПК не регулює її так доклад-но, як збирання і перевірку (останню в частині проваджен-ня слідчих і судових дій), але в ньому сформульовані за-гальні правила такої оцінки, які мають методологічний характер: «Суд, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, оцінюють докази за своїм внутрішнім переко-нанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктив-ному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, ке-руючись законом. Ніякі докази для суду, прокурора, слідчого і особи, яка прова-дить дізнання, не мають наперед встановленої сили». Ці правила конкретизуються щодо показань свід-ків, потерпілих, підозрюваних і обвинувачених, висновку. Закон зобов'язує суд у мотиву-вальній частині вироку навести докази, на яких ґрунтується засудження або виправдання підсудного, і вказати мо-тиви, з яких він відкидає інші докази.

Список використаної літератури