КУРСОВА РОБОТА

На тему :

“Докази та їх класифікація”

ВСТУП

1. Поняття та значення доказів

2. Властивості доказів

3. Класифікація доказів

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Об'єктивна істина в цілому і окремі факти, обставини справи встановлюються слідчими орга-нами, прокурором і судом лише шляхом кримінально-процесуального доказування, під час якого збираються, перевіряються, оцінюються докази і на їх підставі приймаються й об-ґрунтовуються процесуальні рішення. Цим зумовлюється те, що доказування має найбільшу питому вагу в усій діяльності органів і осіб, які ведуть процес, осіб, яких вони залучають до цієї діяльності, а також те, що нор-мативне регулювання й теоретичне дослідження проблем доказування посідає чільне місце в кримінально-процесу-альному праві, найважливішою складовою якого є дока-зове право, і в науці кримінального процесу, де провідну роль відіграє теорія доказів (її ще називають ученням про докази).

За своєю гносеологічною суттю кримінально-процесу-альне доказування являє собою різновид людського піз-нання дійсності. Воно не є науковим у тому розумінні, що не ставить собі за мету пізнання закономірностей розвитку природи й суспільства, але в плані встановлення окремих фактів, явищ дійсності воно має багато спільного з науковим пізнанням, насамперед історичним. У кри-мінально-процесуальному доказуванні як пізнавальній ді-яльності застосовуються всі закони й категорії діалектичної і формаль-ної логіки. Ця специфіка зумовлена передусім об'єктом, завданням і засобами пізнання, колом його суб'єктів, процесуальними строками і процесуальною формою.

Доказування являє собою сплав практичних дій і мис-лення, фізичної і розумової діяльності суб'єктів кримі-нального процесу. Його елементами є збирання (форму-вання), перевірка та оцінка доказів та їх джерел. На прак-тиці ці елементи злиті воєдино, тісно й нерозривно пере-плітаються один з одним. Виділяються ж вони з єдиного процесу доказування в наукових, навчальних, нормотворчих і практичних цілях.

В кримінальному процесі як науці, навчальній дисципліні, галузі права і прак-тичній діяльності все зводиться до доказування і доказів, бо вони є основним змістом кримінального процесу.

1. Поняття та значення доказів

В кримінальному процесі всі необхідні обставини встановлюються за допомогою кримінально-процесуальних доказів. Відповідно до ст. 65 КПК України доказами в кримінальній справі є "будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи".

Поняття кримінально-процесуального доказу відрізняється від поняття доказу в логіці: «Доказ — це логічна операція обґрунтування істинності якого-небудь судження за допомогою інших істинних і пов'язаних з ним суджень». Він складається з трьох елементів: 1) тези (судження, істинність якого обґрунтовують у процесі ар-гументації); 2) аргументів (доводів або підстав доказу — це вихідні теоретичні чи фактичні положення, за допомо-гою яких обґрунтовують тезу) і 3) демонстрації (це логіч-ний зв'язок між аргументом і тезою). Звичайно, докази в розумінні науки логіки теж широко застосовуються у кримінальному процесі, особливо при обґрунтуванні процесуальних рішень (постанов, вироків, ухвал), але надалі ми будемо мати на увазі саме кримінально-процесуальні (їх ще називають судовими) докази як фактичні дані, відомості про факти, обставини справи. Вони використо-вуються як аргументи. Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України. – К.: Либідь, 1999.

"Розглядаючи докази, на основі яких вирішуються кримінальні справи, неважко побачити в них два боки, два моменти. Насамперед, докази виступають як джере-ла відомостей про факти... У багатьох випадках доказ виступає як встановлений з певного джерела факт, що слугує підставою для висновку про інший такий, що підлягає встановленню факт... Звідси й випливає подвійне значення самого поняття доказу: доказ означає джерело відомостей про такий, що підлягає встановленню факт, і доказ означає той факт, з якого робиться висновок про інший факт". Строгович М.С. Теория судебніх доказательств. – М.:, 1991.

Фактичні дані не можуть існувати самі по собі без відповідного джерела та носія. Перетворення інформації в самостійну суб-станцію — це наївний ідеалізм. Джерело дає імпульс інформації, але не завжди утворює з нею єдність. Так, для забезпечення мож-ливості використання в доказуванні особливостей слідів знарядь злочину з них можуть бути зняті копії, зліпки, відбитки, зроблені фотознімки тощо, за якими може бути ідентифіковане знаряддя. Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право УкраїниЖ підручник. – К.: А.С.К., 2003.

Джерелом фактичних даних можуть бути сліди злочину (зали-шені на місці злочину предмети, мікрооб'єкти, сліди пальців рук, волосся, залишки речовин тощо), які в ході слідчих дій вилучають-ся в натурі і використовуються у доказуванні.

Будучи здатними не тільки давати імпульс інформації, а й пе-реносити її в просторі та часі, фіксувати її, вони виступають і як носії доказової інформації.

Джерелом (фактичних даних можуть виступати й об'єкти, які не можуть бути самі збережені та слугувати засобом збереження інформації про злочин. Наприклад, речовини, які швидко псують-ся, слід на тілі людини (рана), матеріальна обстановка місця події, сліди насильства на трупі тощо. Хоча вилучити та зберегти подібні об'єкти неможливо, інформація, що від них надходить, може бути процесуально закріплена, перенесена на інші матеріальні носії (виготовлювані зліпки, фотознімки, складені схеми та протоколи) та використана в доказуванні. В доказуванні використовується цілий арсенал похідних доказів, які являють собою не що інше, як єдність фактичних даних та їх носіїв.

Зміст доказів — фактичні дані, отримані з належних джерел, а їх матеріальною основою слугує вже не саме джерело, а штучно створений відповідний процесуальний носій.

Джерела фактичних даних, які становлять інтерес для процесу доказування, не завжди утворюють нерозривну єдність з інфор-мацією, що виходить з