У Стародавньому Римі договір майнового найму не мав таких різновидів, як в Україні: побутовий прокат, майновий найм, безоплатне користування майном. Там договір майнового найму відносився до консенсуальних договорів, які сформувались набагато пізніше від інших, і формалізм при їх укладанні був значно м"якший. Укладання договору майнового найму досягалось у Римі простою згодою сторін. У цю групу входили договори купівлі-продажу, найму (речей, послуг, роботи, доручення). Консенсуальні контракти також представляли собою замкнену групу. Ніякі інші угоди, навіть за ознакою відповідності консенсуальним контрактам, не могли бути сюди віднесені.

Основна ознака консенсуальних договорів, яка об'єднувала їх, полягала у настанні юридичних наслідків з моменту досягнення згоди про предмет договору без виконання яких-небудь додаткових формальностей.

Класичне Римське право знало три договори найму: найом речей (locatio-conductio rerum), найом послуг (locatiо-соnductiо ореrarum), найом праці (locatiо-соnductioо ореris). Між цими договорами є багато спільного, але є і суттєва різниця. Спільне полягає в тому, що у кожному з них одна сторона що-небудь передає другій у тимчасове користування за певну плату, а різниця у предметі договору - річ, послуга, праця. Разом з тим, існування трьох подібних договорів свідчить про різновидність найму, розвиток якого певною мірою обмежувався наявністю рабства. Всі необхідні роботи виконувалися рабами і звертання за послугами вільних осіб зустрічалося дуже рідко. Однак з розшаруванням вільних створюється прошарок незаможних селян, які потребують допомоги: малоземельні, безземельні селяни, міська біднота.

Багаточисельна і дешева робоча сила з однієї сторони і могутні наймачі і наймодавці в особі великих латифундистів і міських багатіїв з другої, як сторони у договорі знаходилися у нерівних умовах, що, звичайно, відображалось і на характері правового регулювання найомних відносин. Так, наймач речі (земельної ділянки) не визнавався його власником і не мав власницьких засобів захисту проти посягань третіх осіб. Такий захист він міг отримати лише через наймодавця, що ще більше підсилило економічну залежність наймача.

Договір найму речей - це контракт, за яким одна сторона - наймодавець - приймає на cебе зобов'язання надати другій стороні - наймачу у тимчасове користування будь-яку річ за певну винагороду.

Предметом договору найму могли бути різні речі , крім тих що споживаються, оскільки наймач зобов'язаний був повернути ту саму річ, в тому ж стані.Предметом договору могли бути одна або декілька речей. При цьому не мало значення, чи був власником цих речей наймодавець. У найм можна було здати і чужу річ у тимчасове користування з зобов'язанням повернути її і у тому ж стані.

Наймодавець зобов'язаний був передати річ своєчасно і у стані, придатному для використання. Він зобов'язаний постійно, на весь час дії договору, абезпечити наймачу можливість нормально і без перещкод користуватися річчю (здійснювати необхідний ремонт). Разом з річчю наймачу передаються і всі належні до неї речі. Якщо річ з будь-яких причин неможливо використовувати, вина за це покладається на наймодавця.

Головний оюов’язок наймача полягав у вимозі сплати винагороду за порушення правил користування річчю, зазначених в договорі. Плата за найм, як правило, сплачувалася по закінченню певних проміжків часу, однак сторони могли домовитись і про інше. Якщо найомна плата була сплачена наперед, а наймач не зміг використати річ не з своєї вини (наприклад, найманий раб випадково загинув і не виконав роботу), наймодавець зобов'язаний був, повернути найомну плату. Для цього наймачем подавався спеціальний позов.

Найомна плата могла встановлюватися або у твердій грошовій сумі, або в натурі (наприклад, в обумовленій кількості врожаю), при чому, якщо наймача спіткав неврожай, він не звільнявся від обов'язку внести обумовлену кількість врожаю. Тільки непереборна сила звільняла його від цього обов'язку. Класичні

римські юристи пояснювали це тим, що врожай - справа випадкова. Але у врожайні роки наймач зобов'язаний був відшкодувати наймодавцю недоїмки за неврожайні роки.

Наймодавець має право вимагати повернення речі в обумовлений строк в цілості. Якщо річ була повернута з пропущенням строку чи з пошкодженням, наймодавець має право вимагати відшкодування заподіяних збитків.

Наймач має право використовувати найману річ у своїх інтересах. При цьому, він міг (якщо у договорі не було прямої заборони) передати річ у користування третій особі (піднайм) Однак, за збереження речі відповідальність перед наймодавцем несе наймач, а не піднаймач. Звичайно, піднаймач відповідав перед наймачем.

Наймач зобов'язаний був бережно користуватися річчю, слідкувати за її цілісністю та збереженням. Якщо пошкодження, погіршення чи загибель речі сталася, відповідальність за це покладалася на наймача, який відповідав за будь-які винні дії, в тому числі за легку необережність.

На наймача договором покладався обов'язок своєчасно
вносити плату за користування річчю. Якщо під час користування
наймачем були здійснені витрати, пов"язані з її ремонтом чи
покращенням, вони підлягають відшкодуванню. Беруться до уваги лише необхідні і корисні витрати, господарська цілеспрямованість яких обгрунтована.

Договір найму речі, як і більшість договорів, припиняється за згодою сторін. Однак, в деяких випадках він припинявся і за одностороннім волевиявленням. Наймач міг відмовитись від договору, якщо передана йому річ виявилась непридатною для використання. У свою чергу наймодавець, виявивши зловживання при користуванні річчю зі сторони наймача, мав право припинити договір.Смерть однієї із сторін не припиняла дії договору. Договір припинявся по закінченню строку, на який він був укладений. Однак, якщо____________________

Подопригора А. А. Основи римского гражданского права -К; Вентурі, 1994г.,

наймач продовжував користуватися річчю і після закінчення строку, а наймодавець не заперечував, договір вважався продовженим за мовчазною