РЕФЕРАТ З ПРАВА

„Гарантії забезпечення апеляційного та касаційного оскарження судових рішень в Україні”

Зміст

Вступ...............................................................................................................3

Розділ i звернення судових рішень до виконання....................................................4

Розділ ii порядок оскарження судових рішень до верховного суду україни........5

Висновок....................................................................................................13

Список використаної літератури................................................14

ВСТУП

Належний судовий контроль у сфері державного управління та місцевого самоврядування повинні забезпечити органи судової влади. Важливою гарантією реалізації конституційного принципу відповідальності держави за свою діяльність перед людиною є право кожного оскаржувати в суді рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Сучасний стан правового регулювання суспільних відносин у сфері судового захисту прав людини і громадянина від незаконних рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб визначається наявністю норм Конституції України та Цивільного процесуального кодексу України, що встановлюють права громадян на судове оскарження.

Право на доступ до правосуддя та справедливий судовий розгляд у розумні терміни є однією з основних ознак кожної правової держави. Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, які зобов\'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Конституція визначила лише загальні контури і встановила основні принципи побудови і діяльності судів. І наступним важливим кроком судово-правової реформи, безумовно, стало прийняття 7 лютого 2002 року Верховною Радою України Закону України "Про судоустрій України", який визначає правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні, систему судів загальної юрисдикції, основні вимоги щодо формування корпусу професійних суддів, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування, а також встановлює загальний порядок забезпечення діяльності судів та регулює інші питання судоустрою. Закон передбачає поетапну побудову системи адміністративних судів. Так, вже в 2002 році цим Законом передбачено створення Вищого адміністративного суду України, який має забезпечити узагальнення практики застосування судами чинного законодавства в публічно-правовій сфері суспільних відносин. На реалізацію цих положень Президентом України було видано Укази "Про Апеляційний суд України, Касаційний суд України та Вищий адміністративний суд України" від 1 жовтня 2002 року та "Про кількість суддів Апеляційного суду України, Касаційного суду України та Вищого адміністративного суду України" від 7 листопада 2002 року.

РОЗДІЛ I

Звернення судових рішень до виконання

Стаття 259. Виконання постанови або ухвали суду 1. Постанова або ухвала суду виконується після набрання ними законної сили на підставі виконавчого листа, виданого судом, який ухвалив судове рішення. Суд може призначити строк для виконання судового рішення, який обчислюється з дня набрання постановою чи ухвалою законної сили. Рішення або ухвала суду виконуються негайно в передбачених законом випадках або якщо суд у передбачених законом випадках звернув постанову чи ухвалу суду до негайного виконання. 2. Постанова суду про скасування або нечинність акту, яка набрала законної сили, оприлюднюється відповідачем у порядку, у якому було офіційно оприлюднено даний акт. 3. У випадках поновлення судом апеляційної інстанції строку апеляційного оскарження, він своєю ухвалою зупиняє виконання постанови або ухвали. 4. У разі втрати оригіналу виконавчого листа суд, який ухвалив рішення, може видати дублікат на підставі заяви про видачу дубліката.

Стаття 260. Строк для пред’явлення судового рішення до виконання Судове рішення може бути пред’явлено до виконання не пізніше трьох місяців з дня набрання рішенням законної сили або закінчення строку після прийняття ухвали про поновлення пропущеного строку для пред’явлення рішення до виконання. У цей строк не зараховується строк, на який виконання судового рішення було зупинено.

Стаття 261. Зміна способу та порядку виконання судового рішення 1. При наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця або за своєю ініціативою суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом осіб, які беруть участь у справі, й у виняткових випадках, залежно від обставин справи може змінити спосіб та порядок їх виконання. 2. Про зміну способу та порядку їх виконання приймається ухвала, яка може бути оскаржена у загальному порядку. У необхідних випадках ухвала надсилається державному виконавцю.

Стаття 264. Постанови, які підлягають негайному виконанню 1. Негайному виконанню підлягають постанови суду: 1) про стягнення заробітної плати, але не більше як за два місяці; 2) про поновлення державного службовця, службовця в органі місцевого самоврядування на державній службі, службі в органі місцевого самоврядування; 3) про заборону проведення страйку, зборів, мітингу, походу, демонстрації;

4) про припинення повноважень посадової особи у разі порушення нею вимог щодо несумісності; 5) про заборону діяльності об‘єднання громадян чи його окремих видів діяльності; 6) в інших передбачених законом випадках. 2. Суд за клопотанням осіб, які брали участь у справі, або з власної ініціативи може звернути до негайного виконання постанову суду: 1) прийняту щодо вимог, які випливають із законів про державну службу, про службу в органах місцевого самоврядування; 2) зволікання при виконанні якої може призвести до значної шкоди (збитків) для особи, на користь якої прийнята постанова суду; 3) про визнання неправомірними рішення суб‘єкта владних повноважень чи його окремих положень, дій чи бездіяльності, про скасування або нечинність акту чи його окремих положень; 4) про зобов‘язання відповідача вчинити певні дії або утриматися від