Поділ умислу на прямий і непрямий має важливе зна-чення для кваліфікації злочинів та індивідуалізації кри-мінальної відповідальності й покарання, а також для відмежування замаху на злочин від закінченого злочину.

Теорія кримінального права і судова практика крім прямого та непрямого умислу виділяють інші види умислу, які при певних обставинах також можуть мати кримінальне правове значення. Так, за часом виник-нення й формування відрізняють умисел заздалегідь обдуманий і такий, що виник раптово.

Заздалегідь обдуманий умисел характеризується тим, що у цьому випадку намір вчинити злочин і сам злочин відокремлені один від одного певним проміж-ком часу. Протягом цього часу суб'єкт обдумує плани і способи вчинення злочину (місце, час, знаряддя й засоби вчинення злочину тощо).

Наявність цього виду умислу на кваліфікацію як правило не впливає. Однак він може свідчити про підвищений ступінь вини, а також суспільної небезпеки суб'єкта злочину.

Умисел, що виник раптово, формується безпосе-редньо перед самим початком вчинення злочину і від-разу ж реалізується.

Окремим видом умислу, що виник раптово, є афек-тивний, тобто такий, що виникає у процесі сильного душевного хвилювання під впливом афекту, раптово під впливом тих чи інших обставин, найчастіше внаслі-док протизаконного насильства або тяжкої образи з бо-ку потерпілого. Так, умисне вбивство та умисне тяжке тілесне ушкодження, які були вчинені у стані сильного душевного хвилювання, виділені законом про криміна-льну відповідальність у самостійні склади злочинів при пом'якшуючих обставинах (п. 7 ч. 1 ст. 66), а у деяких випадках – утворює привілейований склад злочину (ст.ст. 116 і 123 КК).

За ступенем визначеності, уявлення винного про суспільно небезпечні наслідки вчиненого ним діяння умисел ділиться на визначений, невизначений і альтернативний.

Визначений умисел характеризується тим, що осо-ба чітко уявляє собі характер і розмір наслідків вчине-ного нею діяння. При цьому визначений умисел може бути простим (коли винний передбачає настання одно-го злочинного наслідку) або альтернативним (коли винний передбачає можливість настання двох або бі-льше, але індивідуально визначених наслідків). Так при заподіянні проникаючого поранення черевної по-рожнини потерпілому винний в однаковій мірі перед-бачає й бажає настання смерті або заподіяння тяжкого тілесного ушкодження.

При невизначеному умислі злочинні наслідки хоч і передбачаються винним, але не є конкретизованими. Це може мати місце при посяганні на життя й здоров'я потерпілого такими знаряддями й засобами, застосу-вання яких може привести до різних наслідків. Напри-клад, при нанесенні ударів потерпілому палицею або ногами по голові винний може спричинити різні нас-лідки - від смерті до легкого тілесного ушкодження. Відповідальність у таких випадках настає за шкоду, яка фактично заподіяна.

Альтернативний умисел має місце то-ді, коли винний передбачає й однаково бажає чи свідомо допускає настання одного з кількох можливих злочинних наслідків (напри-клад, смерті або тяжкого тілесного ушкодження).

У випадках вчинення злочину з невизначеним або альтернатив-ним умислом відповідальність настає залежно від фактично заподі-яних наслідків, оскільки винний передбачав настання будь-якого із цих наслідків і бажав чи свідомо припускав Їх настання.

Врахування розглянутих видів умислу надає можливість більш точно конкретизувати психічне ставлення суб'єкта, визначити сту-пінь його вини і призначити справедливе покарання.

Необережність

Необережність є особливою формою психічного ставлення винного до шкідливих наслідків вчиненого ним діяння. Переважна більшість складів необережних злочинів є матеріальними. При вчиненні необережних злочинів неможливі готування, замах та співучасть.

Існує два види необере-жності:

Необережність є злочинною самовпевненістю, як-що особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяль-ності), але легковажно розраховувала на їх відвернен-ня (ч. 2 ст. 25 КК).

Злочинна самовпевненість включає в себе дві озна-ки - інтелектуальну та вольову.

Інтелектуальна ознака полягає у передбаченні особою можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності).

За законодавчим формулюванням злочинної само-впевненості її інтелектуальна ознака зближується з інтелектуальною ознакою умислу. Як умисел, так і злочинна самовпевненість передбачають настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння.

Але передбачення суспільно небезпечних наслідків при злочинній самовпевненості має свої відмінності від передбачення при умислі. Якщо при умислі передбача-ється як можливість, так і неминучість настання суспільно небезпечних наслідків, то при злочинній самовпевне-ності може йти мова лише про передбачення можливості настання суспільно небезпечних наслідків. Передбачення неминучості настання суспільно небезпечних наслідків виключає розрахунок на їх відвернення. Тому не випадково, що у законодавчому формулюванні прямого й непрямого умислу мова йде про передбачення суспільно небезпечних наслідків (ч. ч. 2 та 3 ст. 24 КК), а при визначенні злочинної самовпевненості в законі вказується на передбачення можливості настання суспільно небезпеч-них наслідків (ч. 2 ст. 25 КК).

Другою особливістю передбачення при злочинній самовпевненості є те, що наслідки при цьому виді не-обережної форми вини передбачаються лише в абст-рактній, загальній формі.

При злочинній самовпевненості винний передбачає, що діяння, подібні до вчиненого ним, взагалі призво-дять до суспільно небезпечних наслідків, проте вчине-на саме ним дія (бездіяльність) не повинна в даному конкретному випадку спричинити таких наслідків. Тому, діючи у відповідній конкретній обстановці, осо-ба не усвідомлює реального розвитку причинового зв'язку між своєю поведінкою і наслідками, хоча й мо-гла б це зробити при більшій концентрації й мобіліза-ції своїх психічних можливостей.

На відміну від визначення умислу, при визначенні злочинної самовпевненості закон не містить характе-ристики психічного ставлення особи до вчиненого нею діяння (дії або бездіяльності). З цього питання в теорії кримінального права є різні точки зору. Одні автори вважають, що при злочинній самовпевненості особа усвідомлює суспільну небезпеку своєї дії або бездіяльності. Інші вважають, що