У подібних випадках прийнято говорити про наяв-ність складної (подвійної) або змішаної форми вини.

Видається цілком правомірним при аналізі злочи-нів із складною об'єктивною стороною встановлюва-ти психічне ставлення особи як до суспільно небез-печного діяння (дії або бездіяльності), так і до шкід-ливих наслідків.

Таким чином, складна (подвійна) форма вини пе-редбачає різне психічне ставлення особи у формі уми-слу і необережності до різних об'єктивних ознак одно-го й того ж злочину Кримінальне право України. Загальна частина, за ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація..

Тому злочин, склад якого передбачає наявність двох різних форм вини щодо діяння й наслідків, при-йнято називати злочином із складною (подвійною) формою вини.

Аналіз вітчизняного кримінального законодавства дозволяє виділити дві групи злочинів із складною (по-двійною) формою вини:

1) злочини, які пов'язані з порушенням спеціальних правил і на-станням від цього шкідливих наслідків (наприклад, порушення правил безпеки дорожнього руху або екс-плуатації транспорту особами, які керують транспорт-ними засобами - ст. 286 КК). У цих злочинах складна (подвійна) форма вини може виявитися в умислі щодо самого факту порушення таких правил і в необереж-ності щодо шкідливих наслідків;

2) умисні злочини, об'єкти-вна сторона яких характеризується двома різними нас-лідками, один з яких є конструктивною ознакою осно-вного складу злочину, інший кваліфікуючою ознакою. При цьому психічне ставлення особи до першого нас-лідку характеризується умислом, а до другого - необ-ережністю (наприклад, умисне знищення або пошко-дження майна - ст. 194 КК). До цієї групи відно-сяться також злочини, передбачені статтею, в якій ос-новний склад є умисним злочином із формальним складом, а кваліфікований - із, матеріальним складом. При цьому ознакою, що обтяжує відповідальність, є суспільно небезпечні наслідки, до яких винна особа ставиться з необережністю, (наприклад, незаконне проведення аборту, якщо воно спричинило тривалий розлад здоров'я, безплідність або смерть потерпілої - ч. 2 ст. 134 КК).

Висновок

На закінчення моєї курсової роботи хотілося стисло підбити висновки. На мій погляд тема роботи дуже актуальна і потребує досконалого вивчення.

Суб'єктивна сторона злочину являє собою психоло-гічний зміст злочину, його внутрішню (по відношенню до об'єктивної сторони) сторону. Вона нерозривно зв'язана з іншими елементами складу злочину, оскіль-ки в психіці суб'єкта знаходять відображення усі об'єктивні якості злочинного діяння.

До ознак, які утворюють суб'єктивну сторону зло-чину, відносяться: вина, мотив, мета злочину та емо-ційний стан.

Вина - основна й обов'язкова ознака суб'єктивної сторони будь-якого злочину. Мотив і мета - це факу-льтативні ознаки суб'єктивної сторони злочину. Вони вимагають свого встановлення лише у тих випадках, коли про це прямо зазначено у законі (в диспозиції статті Особливої частини КК) або коли вони однознач-но випливають із змісту злочину.

У деяких випадках кримінальний закон вказує на особливий емоційний стан як ознаку суб'єктивної сто-рони.

Ступінь вини суб'єкта визначається:

2)особливостями психічного ставлення винного: формою вини, харак-тером умислу або необережності;

Умисел є найбільш поширеною формою вини: переважна біль-шість злочинів вчиняються умисно. Умисел поділяється на два види — прямий і непрямий.

Ознаки умислу:

Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний харак-тер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настан-ня.

Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала су-спільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.

Крім прямого та непрямого умислу виділяють інші види умислу, які при певних обставинах також можуть мати кримінальне правове значення. Так, за часом виник-нення й формування відрізняють умисел заздалегідь обдуманий і такий, що виник раптово.

За ступенем визначеності, уявлення винного про суспільно небезпечні наслідки вчиненого ним діяння умисел ділиться на визначений, невизначений і альтернативний.

Необережність є особливою формою психічного ставлення винного до шкідливих наслідків вчиненого ним діяння. Переважна більшість складів необережних злочинів є матеріальними. При вчиненні необережних злочинів неможливі готування, замах та співучасть.

Існує два види необере-жності:

1) злочинна самовпевненість;

2) злочинна недбалість.

Необережність є злочинною самовпевненістю, як-що особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяль-ності), але легковажно розраховувала на їх відвернен-ня (ч. 2 ст. 25 КК).

Злочинна самовпевненість включає в себе дві озна-ки - інтелектуальну та вольову.

Другою різновидністю необережної форми вини є злочинна недбалість. Необережність є злочинною не-дбалістю, якщо особа не передбачала можливості на-стання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була й могла їх передбачити (ч. 3 ст. 25 КК).

Закон, передбачаючи вину у виді злочинної недбалос-ті, не вказує, яким повинно бути ставлення особи до са-мого діяння, що призвело до настання суспільно небезпе-чних наслідків. Виходячи з того, що при злочинній не-дбалості особа не передбачає можливості настання суспі-льно небезпечних наслідків, необхідно зробити висновок, що винний не усвідомлює і суспільної небезпечності сво-го діяння, яке потягло шкідливі наслідки.

Також вчені виділяють складну (подвійну) форму вини, яка пе-редбачає різне психічне ставлення особи у формі уми-слу і необережності до різних об'єктивних ознак одно-го й того ж злочину.

Список використаної літератури

4. Кримінальне право України. Загальна частина / За ,ред.