Визначення розміру шкоди та порядок її відшкодування

Розмір заподіяної підприємству,  установі,  організації шкоди
визначається  за  фактичними  втратами,  на  підставі  даних
бухгалтерського  обліку,  виходячи  з   балансової   вартості
(собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу згідно
з установленими нормами.   

У разі розкрадання, недостачі, умисного знищення або умисного
зіпсуття  матеріальних  цінностей  розмір  шкоди  визначається  за
цінами, що діють у даній місцевості на день відшкодування шкоди.   

На підприємствах громадського харчування (на  виробництві  та
в буфетах)  і  в  комісійній  торгівлі  розмір  шкоди,  заподіяної
розкраданням або недостачею продукції і товарів,  визначається  за
цінами, встановленими для продажу (реалізації)  цієї  продукції  і
товарів.   

Законодавством може бути встановлено окремий порядок
визначення розміру шкоди, що підлягає покриттю,  в  тому числі  у
кратному  обчисленні, заподіяної підприємству, установі,
організації  розкраданням,  умисним  зіпсуттям,  недостачею  або
втратою окремих видів майна та інших  цінностей,  а  також  у  тих
випадках, коли фактичний розмір  шкоди перевищує  її  номінальний
розмір.   

Розмір підлягаючої покриттю шкоди,  заподіяної з вини кількох працівників,  визначається для кожного з них з урахуванням ступеня вини

виду і межі матеріальної відповідальності (ст.135-3 КЗпП)   

Покриття шкоди  працівниками  в  розмірі,  що  не  перевищує
середнього  місячного  заробітку,  провадиться  за  розпорядженням
власника  або уповноваженого ним органу,  керівниками підприємств,
установ,  організацій  та  їх  заступниками   за  розпорядженням
вищестоящого в  порядку  підлеглості органу шляхом відрахування із
заробітної плати працівника.   

Розпорядження власника  або  уповноваженого  ним  органу, або
вищестоящого в порядку підлеглості органу  має  бути  зроблено  не
пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і
звернено до виконання не раніше семи днів з дня  повідомлення  про
це працівникові. Якщо працівник не згоден з відрахуванням або його
розміром,  трудовий спір за його заявою розглядається  в  порядку,
передбаченому законодавством (ст.136 КЗпП).   

У решті випадків покриття шкоди  провадиться  шляхом  подання
власником  або  уповноваженим  ним  органом  позову  до  районного
(міського) суду.   

Стягнення з керівників підприємств,  установ,  організацій та
їх заступників матеріальної шкоди в судовому  порядку  провадиться
за позовом вищестоящого в порядку підлеглості органу або за заявою
прокурора.

Висновок

У роки незалежності України проблемами матеріальної відповідальності в трудовому праві займалися В.С. Венедиктов, І.В. Зуб, Д.О. Карпенко, В.І. Прокопенко, В.Г. Ротань, М.П. Стадник, Л.І. Суровська та ін.

Незважаючи на ґрунтовні дослідження, проблеми юридичної і матеріальної відподальності в трудовому праві не тільки не втратили своєї актуальності, а ще більше загострилися. Донині залишається спірним питання щодо поняття юридичної відповідальності взагалі та матеріальної відповідальності зокрема. Крім того, залишаються дискусійними окремі питання відповідальності, які хоч і достатньо висвітлювались у літературі, проте не знайдено єдиного підходу щодо їх вирішення. Як відомо, думок багато, а істина одна. Завдання полягає в тому, щоб знайти цю істину. Так, потребує свого уточнення поняття юридичної відповідальності, його двоаспектне розуміння. Виходячи з положення, що юридичну відповідальність слід розглядати через призму позитивного і негативного аспектів відповідальності, багато авторів характеризує юридичну відповідальність як особливий правовий стан, який передбачає наявність обов'язку, закріпленого в законі, і розуміння необхідності його виконання, а також можливість настання несприятливих наслідків у випадку порушення обов'язку. У зв'язку з цим виникає проблема дослідження матеріальної відповідальності в трудовому праві з метою виявлення в ній наявності не лише негативного, а й позитивного аспекту.

Ще і досі чітко не визначені критерії відмежування об’єктивної і суб'єктивної матеріальної відповідальності, не дано розмежування активної і позитивної, активної і пасивної матеріальної відповідальності, необхідно також розрізняти поняття ретроспективної і негативної відповідальності, в тому числі матеріальної, перспективної або «проспективної» і позитивної матеріальної відповідальності. Розмежування цих понять дасть змогу чітко визначити поняття юридичної відповідальності та матеріальної відповідальності в трудовому праві. У чинному Кодексі законів про працю України детально врегульована лише матеріальна відповідальність працівників, окремі ж випадки матеріальної відповідальності роботодавця розпорошені по всьому КЗпП і не врегульовані в ньому в окремій главі; у діючому законодавстві не знайшли свого закріплення питання матеріальної відповідальності сторін колективних трудових правовідносин. У КЗпП України не досягнуто балансу однакового захисту прав як працівника, так і роботодавця (в індивідуальному трудовому правовідношенні), як роботодавця, так і колективу працівників (у колективному трудовому правовідношенні). Ті чи інші питання матеріальної відповідальності регулюються із зміщенням гарантій на користь однієї із сторін без врахування інтересів іншої сторони трудового право відношення. В новому Трудовому кодексі України при врегулюванні питань матеріальної відповідальності слід враховувати вплив закону вартості на трудові відносини, а також при формулюванні норм щодо розміру та порядку відшкодування заподіяної шкоди, які виконують захисну функцію в трудовому праві, виходити з принципу рівного захисту матеріальних прав сторін трудового договору, який вимагає в ринкових умовах не тільки захисту трудових прав та інтересів працівника, а й роботодавця.
     У зв'язку з цим чекають свого нового вирішення питання щодо розмірів і порядку відшкодування сторонами заподіяної шкоди, врегулювання строків позовної давності з питань матеріальної відповідальності та ін.
     Актуальним залишається на сьогодні і дослідження підстави матеріальної відповідальності в трудовому праві, якою традиційно вважається майнове трудове правопорушення, оскільки виникає питання, наскільки ця точка зору є аксіомною і непорушною в зв'язку з появою матеріальної відповідальності за заподіяння немайнової або так званої «моральної» шкоди сторонам трудових правовідносин, подальшого дослідження вимагають і такі елементи підстави — трудового правопорушення, як вина, яка має свої особливості в трудовому праві; пряма дійсна шкода, оскільки це поняття чітко не визначено ні