Слід зазначити, що застосування принципу самостійної ( відокремленої ) майнової відповідальності юридичної особи має у деяких випадках особливості. Зокрема, він не поширюється на правовідносини, які виникли між засновниками та іншими особами до державної реєстрації товариства. Відповідно до ст. 96 ЦК відповідальність за зобовґязаннями, що виникли до державної реєстрації, але у процесі створення товариства несуть його засновники.

Якщо після державної реєстрації юридичної особи дії засновників, які мали місце до реєстрації схваленої у відповідному порядку юридичною особою, то вона буде нести самостійно відповідальність за зобовґязаними, що виникли з цих дій. Схвалення має бути оформлене рішенням відповідного органу юридичної особи, який має такі повноваження. Якщо рішення про схвалення дій засновників прийняте або затверджене органом, який не має відповідних повноважень, його не можна вважати таким, що має правову силу.

Відповідальність юридичної особи публічного права (наприклад, установи), що фінансуються державою, обмежується коштами, які знаходяться у її оперативному управлінні. За умови нестачі останніх до субсидії відповідальності притягуються власник установи (п. З ст.39 Закону “Про власність”). Організаційній єдності соціального утворення. Зокрема, як юридична особа розглядалася саме організація як така (або відповідний трудовий колектив), безвідносно навіть до її майнової відокремленості . Тобто, законодавець вольовим шляхом визнає юридичною особою те соціальне утворення, щодо якого вважає це за необхідне.

Слід зазначити, що такий підхід (вольове визначення того, що є юридичною особою) має місце і нині, хоча й полягає у дещо інших проявах. Наприклад, у такого виду юридичних осіб, як товариства з повною відповідальністю, з усіх ознак юридичної особи яскраво виражені лише дві: участь у цивільному обігу від свого імені і участь у розгляді судових спорів як позивач і відповідач. Фактично законодавець, виходячи з міркувань доцільності, вольовим шляхом поширив на договірне обєднання фізичних осіб положення про осіб юридичних.

Такий підхід свідчить , що наявність або відсутність сукупності ознак юридичної особи .Тому для того, щоб встановити причини і наслідки порушення загальних вимог до соціального утворення, яке може вважатися юридичною особою, необхідно встановити сутність правової природи цієї категорії.

Здатність бути позивачем або відповідачем у суді.

Цю ознаку не завжди вказують окремо, іноді розглядаючи її як більш загальну вартість-можливість бути самостійним учасником цивільного обігу.

Однак слушним видається трактувати її як самостійну ознаку, окремий прояв правосубґєктності юридичної особи , оскільки у цьому разі йдеться не тільки про реалізацію, а й про порядок захисту цивільних прав останньої . Власне, така позиція відображена і у ст.80 ЦК .

“Розглянуті ознаки тісно повґязані між собою. Наявність відокремленого майна - матеріальна основа господарської самостійності і самостійної відповідальності юридичної особи; остання без матеріальної бази неможлива. У той же час самостійна відповідальність – необхідна передумова реалізація юридичної особи наданої їй можливості від свого імені набувати майнових прав і обовґязків. Адже без такої відповідальності ці права і обовґязки не мали б практичного значення: саме у самостійній відповідальності полягає практичне значення взяття і виконання обовґязків від свого імені. Без самостійної майнової відповідальності майнова відокремленість мала б однобічний характер і не була б достатньо повною . Так само організаційна єдність не може розглядатися поза контекстом змісту установчих документів та їх значення для реєстрації, а відтак – конституювання Цивільне право України : Підручник : Книга перша/ Д.В. Боброва , О. В. Дзера, А.С. Довгерт – К. : Юніком Інтер , 2000 р. ”.

У цивілістичній літературі час від часу поста питання щодо того, яка з цих ознак є головною у правовій характеристиці юридичної особи.

Деякі науковці такою ознакою називають можливість участі юридичної особи у цивільних від свого імені, інші – -------вважають, що нею є наявність відокремленого майна, треті – вказують як на визначальну ознаку на самостійну майнову відповідальність юридичної особи .

Однак слід визнати , що ці суперечки мають головним чином теоретичну спрямованість, оскільки з погляду практичного усі ознаки юридичної особи є однаково важливими. Цю точку зору поділяє й сучасна українська цивілістика.

Широка участь господарських організацій у майнових та особистих не майнових відносинах, можливість покладання на них цивільно-правової відповідальності за порушення зобов’язань, заподіяння майнової шкоди іншим особам спричиняють потребу в захисті порушених цивільних прав, а у зв’язку з цим і необхідність звернення з позовом до суду.

Згідно зі ст. 102 ЦПК України сторонами у цивільному процесі можуть бути державні підприємства , установи, організації, колгоспи, інші кооперативні організації, громадські організації , що користуються правами юридичної особи .

Сторонами в господарському процесі – позивачами і відповідачами – можуть бути підприємства , установи, організації, інші юридичні особи ( у тому числі іноземці ), громадяни , які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи та у встановленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності, а у випадках , передбачених законодавчими актами , - державні та інші органи, громадяни , які не є суб’єктами підприємницької діяльності (статті 1 і 21 Господарського процесуального кодексу України).Оскільки у третейському суді розглядаються спори, віднесені до компетенції господарського суду, то сторонами в них також можуть бути організації, наділені правами юридичної особою.

Всі зазначені ознаки (риси) юридичної особи взаємозумовлені і мають розглядатися в єдності, сукупності, бо лише разом вони розкривають суть юридичної особи . Але ці ознаки не є істотними, вони другорядні,