то має значення виокремлення серед них тих, що досягли віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність. В такому сенсі неповнолітніми слід вважати осіб, які досягай 16-річного, в ряді випадків 14-річного віку, але яким ще не виповнилося 18 років. Особа вважається такою, що досягла відповідного віку не в день свого народження, а з 0 годин наступної доби.
Враховуючи біологічні, психологічні та соціальні особливості неповнолітніх, закон, по-перше, забезпечує їх посилену кримінально-правову охорону, по-друге, передбачає особливості притягнення їх до відповідальності, звільнення від відповідальності, призначення покарання, звільнення від покарання і його відбування. Ця позиція базується на міжнародно-правових актах, зокрема Декларації прав дитини, у Преамбулі якої зазначається, що неповнолітні, у зв’язку з їх фізичною і розумовою незрілістю, потребують спеціальної охорони і захисту, включаючи належний правовий захист.
2. Норми, спрямовані на забезпечення нормального фізичного і психічного розвитку неповнолітніх, вміщені в низці статей Загальної частини КК. До них належать ті, які: регламентують вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність (ст. 22); передбачають, що обставиною, яка пом’якшує покарання, є вчинення злочину неповнолітнім (п. З ч. 1 ст. 66), а обставинами, які обтяжують покарання, — вчинення злочину щодо малолітнього (п. 6 ч. 1 ст. 67) або з використанням малолітнього (п. 9 ч. 1 ст. 67),
3. В Особливій частині КК є значна кількість норм про злочини, потерпілими від яких можуть виступати лише неповнолітні (чи окремі їх категорії), або ж караність яких посилюється при вчиненні їх щодо неповнолітніх. Потерпілий (про поняття потерпілого див. коментар до ст. 46), який характеризується відповідними рисами, є ознакою основних або кваліфікованих (особливо кваліфікованих) складів низки злочинів,
Посилена кримінальна відповідальність встановлена щодо посягань, спрямованих проти: 1) малолітніх (п. 2 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 135, ч. 2 ст. 136, ч. 2 ст. 146, ч. 4 ст. 152, ч. З ст. 153, ч. 2 ст. 156, ч. 2 ст. 299, ч. З ст. 307); 2) новонароджених дітей (ст. 117, ч. 2 ст. 135, ст. 148); 3) неповнолітніх, які не досягай віку, з якого чинним законодавством дозволяється працевлаштування (ст. 150); 4) осіб, які не досягли 16-річного віку (ч. 1 ст. 156); 5) осіб, які не досягай 15-річ-ного віку (ст. 167); 6) неповнолітніх або непрацездатних дітей, що перебувають на утриманні батьків (ст. 164); 7) дітей, які не досягай статевої зрілості {ч. 1 ст. 155); 8) просто дітей (ч. З ст. 120, ч. З ст. 130, ч. 2 ст. 133, ст. 137, ч. 2 ст. 140, ст. 141, ч. 2 ст. 142, ч. 2 ст. 144, ч, 2 ст. 147, ч. 2 ст. 149, ч. З ст. 149, ч. З ст. 152, ч. 2 ст. 153, ч. 2 ст. 155, ч. 2 ст. 156, ст. 164, ст. 166, ст. 168, ст. 169, ч. 2 ст. 172, ч. 1 ст. 181, ч. ч. 2 і 3 ст. 300, ч. ч. 2 і 3 ст. ЗОЇ, ч. З ст. 302, ч. З ст. 303, ст. 304, ч. 2 ст. 307, ч. З ст. 309, ч. З ст. 314, ч. 2 ст. 315, ч. 2 ст. 317, ст. 323, ст. 324, ч. 1 ст. 442).
4. Разом із посиленням кримінально-правового захисту неповнолітніх КК передбачає специфіку вирішення цілої низки питань відповідальності за злочини, вчинені самими неповнолітніми. Такі норми об’єднані у розділі XV Загальної частини КК.
Необхідність виокремлення спеціальних норм про кримінальну відповідальність неповнолітніх обумовлена принципами справедливості, гуманізму, економії кримінальної репресії. Особливості психології неповнолітніх, зокрема їх схильність до сприйняття стороннього впливу, з одного боку, спонукають максимально обмежувати їх спілкування з повнолітніми злочинцями, які розмішуються в окремих установах з відбування покарання, а з другого, — дає змогу обмежитися щодо таких осіб порівняно більш м’якими заходами, достатніми для забезпечення їх виправлення і перевиховання. Суспільство не має право висувати до неповнолітніх такі самі суворі вимоги, як до своїх дорослих членів. Тому часто щодо неповнолітніх достатніми є міри виховно-педагогічного, а не карального характеру.
5. Підстава кримінальної відповідальності неповнолітніх та її принципи такі ж, які діють стосовно повнолітніх осіб. У розділі XV Загальної частини КК зосереджені лише норми, які стосуються особливостей кримінальної відповідальності і покарання неповнолітніх: 1) встановлюють більш широкі, ніж щодо повнолітніх, умови звільнення від кримінальної відповідальності, зокрема із застосуванням примусових заходів виховного характеру; 2) містять обмеження щодо суворості видів і розмірів покарань та інших заходів кримінально-правового характеру; 3) передбачають більш м’які вимоги (умови) для звільнення від кримінального покарання; 4) регламентують вимоги щодо погашення і зняття судимості.
Якщо ж ті чи інші питання не регламентовано статтями розділу XV Загальної частини, то при розгляді справ неповнолітніх слід керуватися положеннями, викладеними в інших розділах Загальної та Особливої частин КК.
Конституція України (ст. ст. 51—52).
Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 р. Ратифікована Україною 27 лютого 1991 р.
Декларація прав дитини від 20 листопада 1959 р.
Звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру
1. Неповнолітнього, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення можливе без застосування покарання. У цих випадках суд застосовує до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру, передбачені частиною другою статті 105 цього Кодексу.
2. Примусові заходи виховного характеру, передбачені частиною другою статті 105 цього Кодексу, суд застосовує і до особи,