Реферат на тему:
Поняття та мета примусових заходів медичного характеру. Продовження, зміна або припинення застосування примусових заходів медичного характеру
Примусовими заходами медичного характеру є надання амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспільне небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, в спеціальний лікувальний заклад з метою її обов’язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільне небезпечних діянь.
1. Примусові заходи медичного характеру — це надання за рішенням суду психіатричної допомоги у примусовому порядку особі, яка вчинила суспільне небезпечну дію (бездіяльність), що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК, з метою її обов’язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільне небезпечних діянь. Ці заходи не є кримінальним покаранням.
Психіатрична допомога являє собою комплекс спеціальних заходів, спрямованих на обстеження стану психічного здоров’я осіб на підставах та в порядку, передбачених законом, профілактику, діагностику психічних розладів, лікування, нагляд, догляд та медико-соціальну реабілітацію осіб, які страждають на психічні розлади.
Застосування до неосудної (обмежено осудної) особи примусових заходів медичного характеру є можливим лише за умови, якщо: 1) доведено вчинення нею суспільне небезпечного діяння, що містить ознаки конкретного злочину; 2) за своїм психічним станом особа являє небезпеку для суспільства.
2. Примусові заходи медичного характеру є одним із видів психіатричної допомоги громадянам, які страждають на психічні розлади. Крім зазначених у ст. 92, іншими видами такої допомоги є: психіатричний огляд, добровільна госпіталізація особи до психіатричного закладу, поміщення особи до психоневрологічного закладу для соціального захисту або спеціального навчання, переведення особи із цього закладу до будинку-інтернату (пансіонату) для громадян похилого віку та інвалідів.
Головна відмінність примусових заходів медичного характеру від інших видів психіатричної допомоги полягає у тому, що лише перші застосовуються до осіб, які визнані судом неосудними чи обмежено осудними у зв’язку із вчиненням ними суспільне небезпечного діяння, передбаченого КК.
3. Поміщення в психіатричний заклад завідомо психічно здорової людини визнається злочином (ст.-151).
Закон України “Про психіатричну допомогу” від 22 лютого 2000р. (розділ 2),
Стаття 93. Особи, до яких застосовуються примусові заходи медичного характеру
Примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом до осіб:
1) які вчинили у стані неосудності суспільне небезпечні діяння;
2) які вчинили у стані обмеженої осудності злочини;
3) які вчинили злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлений вироку або під час відбування покарання.
1. Згідно зі ст. 93 примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом до осіб, які вчинили:
1) суспільне небезпечне діяння у стані неосудності. Такі особи не підлягають кримінальній відповідальності (ч. 2 ст. 19);
2) злочин у стані обмеженої осудності. Такі особи підлягають кримінальній відповідальності (ст. 20);
3) злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлений вироку. Ці особи не підлягають покаранню, до них за призначенням суду можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру, а після одужання вони можуть підлягати покаранню (ч. З ст. 19);
4) злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу під час відбування покарання. Вони можуть бути звільнені від подальшого відбування покарання і суд має право застосувати до них примусові заходи медичного характеру чи передати на піклування органів охорони здоров’я (п. З ст. 93). У разі припинення примусових заходів медичного характеру такі особи можуть підлягати подальшому відбуванню покарання {ч. 4 ст. 95).
Про поняття неосудності і обмеженої осудності див. коментар до ст. ст. 19 і 20.
2. Застосування примусових заходів медичного характеру є правом, а не обов’язком суду. Вони застосовуються лише до осіб, які є суспільно небезпечними. Якщо особа страждає на психічну хворобу і вчинила суспільно небезпечне діяння, але за характером вчиненого і за своїм психічним станом не являє собою небезпеки для суспільства і не потребує надання психіатричної допомоги в примусовому порядку, то примусові заходи медичного характеру не застосовуються.
3. Залежно від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно
хворого суд може застосувати один із чотирьох видів примусових заходів медичного характеру, передбачених ч. 1 ст. 94.
КПК (ч. 2 ст. 408, ст. ст. 416, 417).
Постанова ПВС № 2 від 19 березня 1982 р. Про судову практику по застосуванню примусових заходів медичного характеру” (п. 3).
Стаття 94. Види примусових заходів медичного характеру
1. Залежно від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб, суд може застосувати такі примусові заходи медичного характеру:
1) надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку;
2) госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом;
3) госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом;
4) госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом.
2. Надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку може бути застосоване судом стосовно особи, яка страждає на психічні розлади і вчинила суспільне небезпечне діяння, якщо особа за станом свого психічного здоров’я не потребує госпіталізації до психіатричного закладу.
3. Госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільне небезпечного діяння потребує тримання у психіатричному закладі і лікування у примусовому порядку.
4. Госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільне небезпечне діяння, не пов’язане з посяганням на життя інших осіб, і за своїм психічним станом не становить загрози для суспільства, але потребує
