ня, наприклад, із психіатричного закладу з посиленим наглядом до психіатричного закладу із звичайним наглядом. Підставою для такого переведення є зміна стану здоров’я хворого, внаслідок чого він стає менш суспільне небезпечним, ніж раніше. Так само (але у зв’язку з погіршенням стану його здоров’я — виникненням небезпечного марення, агресивності та неможливістю у звичайних умовах убезпечити від нього інших громадян) може виникнути необхідність у госпіталізації до психіатричного закладу із звичайним наглядом хворого, якому до цього надавалася у примусовому порядку амбулаторна психіатрична допомога.

Адміністрація психіатричного закладу за відсутності рішення суду не має права на свій розсуд припинити обов’язкове лікування. Підставою для припинення чи зміни примусових заходів медичного характеру є видужання особи або значне поліпшення її психічного стану, коли це виключає суспільну небезпеку хворого, незалежно від терміну його перебування у психіатричному закладі. При цьому тяжкість раніше вчиненого особою діяння значення не має.

3. Згідно з ч. З ст. 95 суд може передати психічно хворого на піклування родичам або опікунам з обов’язковим лікарським наглядом, що не є примусовим заходом медичного характеру.

4. Якщо застосування примусових заходів медичного характеру припиняється через видужання осіб, які вчинили злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку, вони піддягають покаранню на загальних засадах, а особи, які захворіли на психічну хворобу під час відбування покарання, можуть підлягати подальшому відбуванню покарання. При цьому у випадках спливу строку давності притягнення до кримінальної відповідальності, скасування кримінального закону, наявності акта про амністію та інших підстав, передбачених законом, за згодою особи, щодо якої розглядається справа, коли така згода необхідна, суд закриває кримінальну справу.

5. Провадженню по застосуванню примусових заходів медичного характеру властиві особливі завдання, спеціальний предмет доказування, особливе процесуальне становище ряду його учасників, особливості змісту і форми деяких процесуальних рішень тощо.

Не лише підстави застосування примусових заходів медичного характеру, а й порядок досудового слідства та судового розгляду в справах щодо осіб, визнаних неосудними, або таких, які захворіли на психічну хворобу після вчинення злочину, підстави й порядок скасування (припинення) або зміни таких заходів, а також відновлення справ щодо осіб, до яких було застосовано ці заходи, передбачені кримінально-процесуальним законодавством. Крім того, це законодавство регламентує порядок звільнення засудженого від відбування покарання в разі його хронічного психічного захворювання, яке перешкоджає відбуванню покарання і водночас надає суду право застосовувати до такої особи примусові заходи медичного характеру або передати її на піклування органів охорони здоров’я. Але якщо така особа була засуджена до виправних робіт чи штрафу, то суддя у всіх випадках виносить постанову про звільнення її від подальшого відбування покарання. Кримінально-процесуальним законодавством вирішуються також питання, пов’язані із застосуванням примусових заходів медичного характеру щодо осіб, які захворіли на хронічне психічне захворювання під час відбування покарання.

Справи про діяння неосудних (обмежено осудних) осіб за наявності обставин, передбачених ст. 6 КПК, а також у разі недоведеності їх участі у вчиненні суспільне небезпечного діяння, або якщо суд визнає застосування примусових заходів медичного характеру недоцільним, підлягають закриттю. У випадках, коли особа, яка вчинила суспільне небезпечне діяння в стані неосудності (обмеженої осудності) або захворіла на психічну хворобу після вчинення злочину, видужала до винесення судового рішення чи її психічний стан змінився настільки, що вона перестала бути небезпечною для суспільства, до неї не можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру. У разі закриття судом справи щодо неосудного (обмежено осудного) про це повідомляють органи охорони здоров’я для здійснення необхідного лікарського нагляду.

6. Примусові заходи медичного характеру застосовуються лише за наявності у справі обґрунтованого висновку судово-психіатричної експертизи про характер і тяжкість захворювання та заходи, які потрібно застосувати до хворої особи. Експерт не має права давати висновок з юридичних питань: про осудність, неосудність і обмежену осудність, винність, суспільну небезпечність особи, застосування до неї примусових заходів медичного характеру, визначення виду психіатричного закладу, а також про передачу особи на піклування родичам чи опікунам з обов’язковим лікарським наглядом за нею. Вирішення цих питань належить до компетенції суду.

7. Суд визначає лише вид примусового заходу, але не строки. Його тривалість і підстави для припинення залежать від психічного стану хворого, особливостей перебігу захворювання. Примусові заходи медичного характеру тривають доти, доки хворий не перестане бути небезпечним для оточуючих.

8. Оскільки примусові заходи медичного характеру обмежують свободу особи, її тримання у психіатричному закладі за рішенням органів попереднього розслідування чи суду за своїм характером і значенням прирівнюється законом до тримання під вартою і зараховується до строку покарання день за день.

КПК (ст. ст. 6, 408, 411, 4І6-4Щ.