обставини. Так, кваліфікуючі ознаки, які характеризують підвищену суспільну небезпеку одержання чи давання хабара (вимагання, великий або особливо великий розмір, відповідальне чи особливо відповідальне становище службової особи, яка одержала хабар), треба інкримінувати у вину й іншим співучасникам, якщо ці обставини охоплювалися їхнім умислом.
Співучасники несуть відповідальність лише за діяння, вчинені в межах згоди (домовленості), що відбулася між ними. Відхилення від такої домовленості може призвести до ситуації за якої вчинене виконавцем не підпадає під ознаки співучасті. Йдеться про ексцес виконавця, тобто вчинення ним діяння, яке не охоплюється умислом інших співучасників. Оскільки у такому випадку між виконавцем та іншими співучасниками відсутній суб’єктивний зв’язок (єдність умислу) стосовно вчиненого, відповідальність за цей злочин несе тільки його виконавець. Інші співучасники повинні відповідати лише за злочини, вчинені виконавцем у межах домовленості з ними. Така правова оцінка дій співучасників при ексцесі виконавця характерна для співучасті як у формі співвиконавства, так із розподілом ролей. Так, якщо група осіб за попереднім зговором мала намір вчинити крадіжку чи грабіж, а один із Іі учасників застосував насильство, небезпечне для життя чи здоров’я потерпілого, то його дії слід кваліфікувати як розбій, а дії інших осіб—відповідно як *крадіжку чи грабіж за умови, що вони безпосередньо не сприяли застосуванню насильства або не скористалися ним для заволодіння майном потерпілого.
5. Положення ч. 4 ст. 29, відповідно до якої у разі вчинення виконавцем незакінченого злочину інші співучасники підлягають відповідальності за співучасть у незйкінчежшу злочині, обумовлюється зв’язком інших співучасників із вчинюваним злочином через дії (бездіяльність) виконавця, а отже залежністю правової оцінки дій організатора, підбурювала і пособника від дій виконавця і відображає принцип, за якого межі відповідальності співучасників за інших рівних умов не можуть бути ширшими від меж відповідальності виконавця. Воно поширюється на випадки закінчення злочинної діяльності виконавця на стадіях як готування до злочину, так і замаху на злочин.
Постанова ПВС № 12 від 25 грудня 1992 р. “Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності (п. п. 25, 33).
Постанова ПВС № 1 від 1 квітня 1994 р. “Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я людини” (п. п. 5, /7-3, 18).
Постанова ПВС № 12 від 7 жовтня 1994 р. Про судову практику в справах про хабарництво” (п. 21).
Кримінальна відповідальність організаторів та учасників організованої групи і злочинної організації
1. Організатор організованої групи чи злочинної організації підлягає кримінальній відповідальності за всі злочини, вчинені організованою групою чи злочинною організацією, якщо вони охоплювалися його умислом.
2. Інші учасники організованої групи чи злочинної організації підлягають кримінальній відповідальності за злочини, у підготовці або вчиненні яких вони брали участь, незалежно від тієї ролі, яку виконував у злочині кожен із них.
1. Правила кваліфікації діянь учасників організованої групи чи злочинної організації залежать від виду співучасника — є він організатором чи іншим учасником таких об’єднань.
2. Відповідно до закону (ч. 1 ст. 30) організатор організованої групи чи злочинної організації підлягає кримінальній відповідаль-
ність за всі злочини, вчинені організованою групою чи злочинною організацією, якщо вони охоплювались його умислом. Такими, що вчинені організованою групою або злочинною організацією, слід визнавати злочини, вчинення яких здійснювалось усіма чи частиною членів таких об’єднань або хоча б одним із них.
Об’єктивним критерієм інкримінування організатору злочинів, вчинених членами вказаних групи або організації, виступає те, що ці злочини є зрештою наслідком і його діяльності щодо організації цих злочинних об’єднань, керівництва ними чи забезпечення їхньої злочинної діяльності.
Суб’єктивним критерієм інкримінування є усвідомлення організатором злочинного характеру діяльності членів таких об’єднань і бажання чи свідоме допущення того, щоб така діяльність ними була здійснена. Тобто стосовно вчинюваних членами вказаних груп та організацій злочинів умисел організатора може бути прямим або непрямим. Важливо, щоб при цьому був відсутній ексцес виконавця, при якому вчинене ним виходить за рамки умислу організатора групи чи організації.
3. На відміну від організатора інші учасники організованої групи чи злочинної організації не несуть відповідальності за всі злочини, вчинені такими об’єднаннями, навіть за умови, що вони усвідомлювали факт їх вчинення. Вони підлягають відповідальності лише за злочини, у підготовці або вчиненні яких вони брали участь, незалежно від тієї ролі, яку виконував у злочині кожен з них. У цьому виявляється принцип індивідуальної відповідальності.
4. Діяння організатора, а також інших учасників організованої групи у випадках, коли така група передбачена в законі як ознака конкретного злочину, ‘слід кваліфікувати за відповідною статтею (частиною статті) Особливої частини КК без посилання на ст. 27. За таких обставин ці особи визнаються виконавцями відповідного злочину. За таким правилом правова оцінка вчиненого організатором та іншими учасниками здійснюється і тоді, коли організація, керування організованою групою чи злочинною організацією, участь у них або у вчинюваних ними злочинах утворює самостійний склад злочину, у т. ч. кваліфікований (див. ч. 1 ст. 209, ч. 1 ст. 255, ст. 257, ч. 4 ст. 258, ч. ч. 1-5 ст. 260, ч. 4 ст. 303, ст. 392).
5. Створення організованої групи у випадках, не передбачених статтями Особливої частини КК, тягне кримінальну відповідальність за готування до тих злочинів, для вчинення яких вона була ^творена.
Стаття 31. Добровільна відмова співучасників
1. У разі добровільної відмови від вчинення злочину виконавець (співвиконавець) не підлягає кримінальній відповідальності за наявності умов, передбачених статтею 17 цього Кодексу. У цьому випадку інші співучасники підлягають кримінальній