Про поняття публічні заклики, виготовлення матеріалів, розповсюдження матеріалів див. коментар, відповідно, до ст. ст. 109 і 295.

Прояви етноциду — національно-культурного (духовного) геноциду — пропаганда расової, національної, етнічної, релігійної винятковості або нетерпимості, наруга над певними історичними та культурними реліквіями, заборона відзначення національних свят чи відправлення релігійних культів, знищення або пошкодження культурних цінностей якої,-небудь групи, організоване асимілювання національних меншин, спрямований на поступове зменшення корінного населення, діяння, спрямовані на знищення мови, національної самосвідомості та інші подібні діяння кваліфікуються за ст. 161 як порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії.

5 Суб’єкт злочину загальний. Для складу злочину не має значення, чи вчинено злочин представником так званої титульної нації або національної меншини, європейської раси або негроїдної, віруючим або атеїстом Так само не має значення, чи належать суб’єкт злочину і потерпілі до однієї раси, національності, етносу, конфесії.

6 3 суб’єктивної сторони злочин характеризується виною у вигляді прямого умислу. Спеціальною ознакою геноциду у перших його п’яти формах є мета — повне або часткове знищення будь-якої національної, етнічної, расової або релігійної групи, Тому дискримінаційні дії, що позбавляють громадян певної групи можливості повністю використовувати свої права і свободи — право на свободу пересування, на підприємницьку діяльність, на судовий захист, на охорону здоров’я, на освіту, на користування ідавчання рідною мовою, на розвиток національних культурних традицій, на створення культурних і навчальних закладів національних меншин, на участь у діяльності міжнародних неурядових організацій тощо, — але не спрямовані на знищення цієї групи, кваліфікуються за ст. 161, Метою виготовлення матеріалів із закликами до геноциду є їх розповсюдження. Для таких форм злочину, як публічні-заклики до геноциду і розповсюдження матеріалів із закликами до геноциду, мета не є обов’язковою ознакою складу.

7. Ніякі строки давності не застосовуються до геноциду, незалежно від часу його вчинення.

Конституція України (ст. ст. 21 і 24).

Конвенція про рабство від 25 вересня 1926р. Підписана УРСР 29 серпня 1956р.

Конвенція про запобігання злочинові геноцид та покарання за нього від 9 грудня 1948 р Ратифікована УРСР 22 липня 1954р.

Додаткова конвенція про скасування рабства, работоргівлі та інститутів і звичаїв, суміжних з рабством, від 21 березня 1949р. Ратифікована УРСР ЗІ жовтня 1958 р.

Конвенція про ліквідацію усіх форм расової дискримінації від 7 березня 1966 р. Ратифікована УРСР21 січня 1969р.

Конвенція про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства від 26листопада 1968р. Ратифікована УРСР 25 березня 1969р. (ст. 1)

Конвенція про запобігання злочину апартеїд і покарання за нього від ЗО листопада 1973р. Ратифікована УРСР 15 жовтня 1975р.

Принципи міжнародного співробітництва стосовно знаходження, арешту, видачі покарання осіб, винних у воєнних злочинах і злочинах проти людства від З грудня 1973р.

Декларація ООН про ліквідацію всіх форм нетерпимості і дискримінації на основі релігії або переконані, від 25листопада 1981 р.

Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження й покарання, від 10 грудня 1984 р. Ратифікована УРСР від 26 січня 1987 р.

Європейська конвенція про запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, від 28 листопада 1987 р. Ратифікована Україною 24 січня 1997 р.

Віденська декларація Ради Європи від 9 жовтня 1993 р.

Рамкова конвенція Ради Європи про захист національних меншин від 18 квітня 1995р.

Посягання на життя представника іноземної держави

Вбивство або замах на вбивство представника іноземної держави або іншої особи, яка має міжнародний захист, з метою впливу на характер їхньої діяльності або на діяльність держав чи організацій, які вони представляють, або з метою провокації війни чи міжнародних ускладнень —

карається позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.

1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є мирне співіснування і плідне співробітництво України з іншими державами, безпека держави у політичній сфері, а обов’язковим додатковим об’єктом — життя людини.

2. Потерпілим від злочину може бути представник іноземної держави або інша особа, яка має міжнародний захист.

Згідно з Конвенцією про запобігання і покарання злочинів проти осіб, які користуються міжнародним захистом, у тому числі дит пломатичних агентів, до осіб, які мають міжнародний захист, належать: 1) глава держави, у т.ч. кожний член колегіального органу, який виконує функції глави держави відповідно до конституції відповідної держави, глава уряду, міністр закордонних справ, які знаходяться в іноземній державі, а також члени їхніх сімей, які їх супроводжують; 2) будьтякий представник або посадова особа іншої держави, будь-яка посадова особа чи інший агент міжурядової міжнародної організації, який підчас, коли проти нього, його офіційних приміщень, його житлового приміщення або його транспортних засобів було вчинено злочин та в місці вчинення такого злочину має право відповідно до міжнародного законодавства на спеціальний захист від будь-якого посягання на його особистість, волю і гідність, а так само члени його сім’ї, що проживають разом з ним.

До представників іноземної держави в контексті ст. 443 слід, зокрема, відносити глав дипломатичних представництв (послів, посланників, нунціїв, акредитованих при Президентові України, або повірених у справах, акредитованих при Міністрові закордонних справ України), глав консульських установ, прийнятих як таких Урядом України в особі Міністерства закордонних справ України (генеральних консулів, консулів, віце-консулів і консульських агентів), глав іноземних держав, глав парламентів та урядів, осіб, включених до парламентських і урядових делегацій іноземних держав як