3. Суб’єктом злочину може бути: у першій і четвертій формах — будь-який військовослужбовець, що перебуває у полоні, а у другій і третій — військовополонений, який перебуває на становищі старшого.

Військовополоненим є така, що потрапила під владу військового супротивника, особа, яка належить до: особового складу збройних сил сторони, що перебуває у конфлікті, особового складу ополчення і добровільних загонів, що входять до складу цих збройних сил, осіб, що слідують за збройними силами, але не входять до їх складу, а так само до інших категорій, визначених в частині А ст. 4 Конвенції про поводження з військовополоненими та в ст. 44 Додаткового протоколу І до Женевських конвенцій. Військовополоненим особа є з моменту потрапляння під владу військового супротивника і до моменту її остаточного звільнення та репатріації.

Військовополоненими, які перебувають на становищі старших, є: в таборах для офіцерів та прирівняних до них осіб або змішаних таборах — старший за званням і стажем офіцер, в інших таборах — так звані довірені особи, що обираються військовополоненими шляхом таємного голосування кожні шість місяців з метою представлення перед військовою владою, Державами-покровительницями, Міжнародним Комітетом Червоного Хреста тощо, та затверджуються Державою, що тримає у полоні.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується виною у вигляді прямого умислу.

При цьому, у перших трьох його формах мотивами злочину можуть бути будь-які, крім відверто .антидержавницьких: у разі добровільної участі військовополоненого у вказаних роботах чи заходах з метою спричинити шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності України чи одній із складових її національної безпеки, або у разі насильства над іншим військовополоненим чи жорстокого поводження з ним з метою припинити таку, що проводилась останнім у таборі діяльність, спрямовану на шкоду ворогові, дії винного потребують кваліфікації за ст. 111.

Обов’язковою ознакою злочину у четвертій його формі є корисливий мотив або мета забезпечення поблажливого до себе ставлення з боку ворога.

Конвенція про поводження з військовополоненими від 12 серпня 1949 р. Ратифікована СРСР 11 квітня 1954 р. (ст. ст. 4, 12-16, 50-52, 79-81).

Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання від 10 грудня 1984 р. Ратифікована УРСР 26 січня 1987р.

Додатковий протокол до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол І) від 10 червня 1977 р. Ратифікований УРСР 18 березня 1989р.

Європейська конвенція про запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню. Ратифікована Україною 24 січня 1997 р.

Мародерство

Викрадення на полі бою речей, що знаходяться при вбитих чи поранених (мародерство),—

карається позбавленням волі на строк від трьох до десяти років.

1. До загальних обов’язків військовослужбовця належать, зокрема, обов’язок дорожити бойовою славою ЗС та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця ЗС, поважати бойові та військові традиції, честь і гідність кожної людини. Мародерство дискредитує вказані цінності, а отже його безпосереднім об’єктом є бойова слава ЗС і честь військовослужбовця, а також порядок дотримання звичаїв та правил війни.

2. Предметом мародерства може бути тільки приватне майно (гроші, годинники, медальйони тощо) вбитих чи поранених, незалежно від того, до чиєї армії останні належать. Викрадені вони можуть бути як під час бою, так і відразу ж після нього. Зброя, боєприпаси, документи, що містять відомості військового характеру, інші предмети, що збираються для їх використання під час ведення військових дій, не є предметом цього злочину.

3. З об’єктивної сторони злочин виражається у суспільне небезпечних діях — викраденні речей, що знаходяться при вбитих і поранених. Обов’язковою ознакою складу є місце — поле бою (це поняття розкрито в коментарі до ст. 429).

4. Суб’єктом злочину є будь-який військовослужбовець.

5. З суб’єктивної сторони злочин може бути вчинений тільки з прямим умислом.

Статут внутрішньої служби Збройних Сил України від 24 березня 1999р. (ст. 11).

Насильство над населенням у районі воєнних дій

1. Насильство, протизаконне знищення майна, а також протизаконне відібрання майна під приводом воєнної необхідності, вчинювані щодо населення в районі воєнних дій,—

караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

2. Розбій, вчинюваний щодо населення в районі воєнних дій,—

карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років.

1. Об’єкт злочину — порядок дотримання звичаїв та правил війни.

2. З об’єктивної сторони злочин полягає у суспільно небезпечних діях. Формами його є: 1) насильство щодо населення у районі воєнних дій; 2) протизаконне знищення майна, що належить насе-. ленню, під приводом воєнної необхідності, вчинюване у районі воєнних дій; 3) протизаконне відібрання майна, що належить населенню, під приводом воєнної необхідності, вчинюване у районі воєнних дій (ч. 1 ст. 433); 4) розбій, вчинюваний щодо населення у районі воєнних дій (ч. 2 ст. 433).

Обов’язковою ознакою складу злочину є місце його вчинення. Під районом воєнних дій розуміється територія, на якій ведуться воєнні (бойові) дії. Визначення конкретних меж такого району є питанням факту, яке має вирішуватися з урахуванням інтенсивності бойових дій, чисельності військ тощо.

Цивільне населення складається зі всіх осіб, які є цивільними особами. До останніх же належать будь-які особи, за винятком тих, що зазначені у ст. 4 (А.1, А.2, А.З, А.6) Женевської конвенції про поводження з військовополоненими і в ст. 43 Додаткового протоколу І до Женевських конвенцій.

Насильство у ст. 433